Зробити повний розбір речення Довго слухав того вечора Валерій Іванович сповідь архітектора, і боляче було чути, як раз у раз зривається в стражданні голос цієї мужньої людини.
Який шлях обрати? Як дізнатися про моє призначення? Що робити в майбутньому? Перед кожною людиною в певний момент її життя постають ці питання. І саме тоді необхідно усвідомити багато речей.
Ще з самого дитинства кожен знає ким хоче стати. Але з роками мрії змінюються. Тепер людина має інше світосприйняття, тому їй необхідно чітко визначитися зі своїми цілями. І не просто зрозуміти ким вона себе бачить. Уперто йти до своєї мети – запорука успішного кар’єрного росту. Але як обрати власне свою професію? Пам’ятаєте ідею «сродної праці» Григорія Сковороди? Це означає, що людина має жити відповідно до її природних схильностей. На думку філософа, за такої умови вона буде щасливою, отримуватиме задоволення від процесу роботи, залюбки її виконуватиме, у іншому разі – незадоволення своїм життям завжди супроводжуватиме людину. Не слід забувати й про роль професії в суспільстві. Можливо, це зовсім не потрібно в сучасному світі. Тобто потрібно звертати увагу на актуальність фаху.
Вибір шляху в житті має зробити саме той, хто обирає. Казура Мікура говорив: «Якщо ти йтимеш за кимось, ти не загубишся. Але єдине, що ти бачитимеш – їх спини» Я погоджуюся із цими словами. Легко слідувати за кимось, важче робити вибір самому. Отож краще більше попрацювати та отримати більше, ніж повторити вже зроблене та не отримати нічого. І я не про матеріальну вигоду, а про духовне збагачення, коли дізнаєшся багато нового, розширюєш свій кругозір.:
Сьогоднішня гостя– це письменниця Валерія Чорней. Її серце є відкритим, глибоким та повним таланту. А її погляди на світ зовсім інакші від більшості. Нині Валерія поділиться з нами своїм зворушенням від Всесвіту. Також письменниця зацікавлює своїм баченням найпростіших речей. Ви зможете відчути доторк її слів на своїй душі, і вони змусять вас замислитись…
Розкажи про себе.
Гуцулка. Народжена на землі Карпат. Яким було моє молоко? Дитиною я пила гори. Виросла в артовій атмосфері в будинку різьбяра. У дорослому житті частиною мого Всесвіту стали редакційні будні в просторі міста зі старовинною архітектурою. Моя перша книга “Яблуко в тайстрі” подарувала мені мандри рідною країною та листи від вдячних читачів. Нині мрію про велику скляну веранду, яку обладнаю під майстерню. У ній я буду піклуватися про красу тварин, адже нещодавно опанувала секрети грумерської майстерності.
Найбільше відчуваю життя, коли бачу людей з добрими очима, перетинаю цікавий ландшафт та чую оповідки від старожил.
Хто ти за професією?
Журналіст. Грумер.
Журналістиці віддала 10 років свого життя. Про красу тварин піклуюся від 2017 року.
У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила.
Як почала писати?
Моя література має два початки: з особистої історії та із редакційних буднів.
Чуттєвість моєї творчості бере початок із листів до чоловіків, які торкалися мого серденька, були моїми музами. У листах я намагалася якнайтонше передати свої зворушення від Всесвіту, знайти ті слова, які хоча би трішки зуміли розкрити почуття. Я зараз не розповідаю про примітивну романтичну писанину. Це глибокі листи, в яких я роками вчилася натуралістично змальовувати звуки, доторки, аромати, світло. Це листи, в яких я прагнула передати ритм Всесвіту; розкрити красу й глибину ідей (витівок, мрій, бажань). Це листи, в яких я говорила до дорогесенької людини. Це листи, разом з якими до конверту я ховала сентиментальність, віру, надію, любов. Це листи, які я навчилася наповнювати своєю магією. Це листи, в середину яких мій дорогесенький адресат міг “провалитися”… У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила. Я навчилася у своїх листах будувати Всесвіт і за до нього дорогу людину. Так почала бути моя література.
Водночас, моя література бере початок зі світу журналістики. Працюючи кореспондентом, я багато подорожую, записую інтерв’ю, життєві історії, готую історичні та культурні статті тощо. За спиною десять років роботи у ЗМІ, разом з героями своїх матеріалів я пройшла добрячу життєву школу. Цей безцінний досвід добряче витесав мій стиль, навчив приборкувати надмірну емоційність в тексті та відповідати на запитання: “Навіщо я це пишу? Яка ідея моєї книги? Що я можу дати окремій людині своїм твором?” Звідси бере моя документальна манера: навіть якщо я фантазую незвичайний сюжет, я обов’язково знайду прототипів для своїх героїв.
Нині під час грумерської роботи я дізнаюся вражаючі життєві історії від власників тварин. Звідси візьме початок мій новий стиль.
“Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику”
Яке у тебе хобі крім письменництва?
Письменництво – це не є моє хобі. Це дихання. Це те, як я лунаю у Всесвіті. Це є моє серцевина. Прикрашають мою серцевину декілька пристрастей: любов до відвертої фотографії (жанр “ню”), творчість художників-примітивістів, особливо Марії Приймаченко. Також маю дивакувате захоплення, яке робить мене щасливою. 13 років у цікавих людей запитую: “Які на смак груші?” Кожна відповідь є неповторною. А моя улюблена – це відповідь фотохудожника Руслана Лобанова: “Груші – терпкі. Неважливо, достиглі вони чи ні”. Варто розуміти, що це відповідь митця, який у своїх відвертих фотографіях розкриває красу жіночої душі та тіла… Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику.
Який шлях обрати? Як дізнатися про моє призначення? Що робити в майбутньому? Перед кожною людиною в певний момент її життя постають ці питання. І саме тоді необхідно усвідомити багато речей.
Ще з самого дитинства кожен знає ким хоче стати. Але з роками мрії змінюються. Тепер людина має інше світосприйняття, тому їй необхідно чітко визначитися зі своїми цілями. І не просто зрозуміти ким вона себе бачить. Уперто йти до своєї мети – запорука успішного кар’єрного росту. Але як обрати власне свою професію? Пам’ятаєте ідею «сродної праці» Григорія Сковороди? Це означає, що людина має жити відповідно до її природних схильностей. На думку філософа, за такої умови вона буде щасливою, отримуватиме задоволення від процесу роботи, залюбки її виконуватиме, у іншому разі – незадоволення своїм життям завжди супроводжуватиме людину. Не слід забувати й про роль професії в суспільстві. Можливо, це зовсім не потрібно в сучасному світі. Тобто потрібно звертати увагу на актуальність фаху.
Вибір шляху в житті має зробити саме той, хто обирає. Казура Мікура говорив: «Якщо ти йтимеш за кимось, ти не загубишся. Але єдине, що ти бачитимеш – їх спини» Я погоджуюся із цими словами. Легко слідувати за кимось, важче робити вибір самому. Отож краще більше попрацювати та отримати більше, ніж повторити вже зроблене та не отримати нічого. І я не про матеріальну вигоду, а про духовне збагачення, коли дізнаєшся багато нового, розширюєш свій кругозір.:
Сьогоднішня гостя– це письменниця Валерія Чорней. Її серце є відкритим, глибоким та повним таланту. А її погляди на світ зовсім інакші від більшості. Нині Валерія поділиться з нами своїм зворушенням від Всесвіту. Також письменниця зацікавлює своїм баченням найпростіших речей. Ви зможете відчути доторк її слів на своїй душі, і вони змусять вас замислитись…
Розкажи про себе.
Гуцулка. Народжена на землі Карпат. Яким було моє молоко? Дитиною я пила гори. Виросла в артовій атмосфері в будинку різьбяра. У дорослому житті частиною мого Всесвіту стали редакційні будні в просторі міста зі старовинною архітектурою. Моя перша книга “Яблуко в тайстрі” подарувала мені мандри рідною країною та листи від вдячних читачів. Нині мрію про велику скляну веранду, яку обладнаю під майстерню. У ній я буду піклуватися про красу тварин, адже нещодавно опанувала секрети грумерської майстерності.
Найбільше відчуваю життя, коли бачу людей з добрими очима, перетинаю цікавий ландшафт та чую оповідки від старожил.
Хто ти за професією?
Журналіст. Грумер.
Журналістиці віддала 10 років свого життя. Про красу тварин піклуюся від 2017 року.
У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила.
Як почала писати?
Моя література має два початки: з особистої історії та із редакційних буднів.
Чуттєвість моєї творчості бере початок із листів до чоловіків, які торкалися мого серденька, були моїми музами. У листах я намагалася якнайтонше передати свої зворушення від Всесвіту, знайти ті слова, які хоча би трішки зуміли розкрити почуття. Я зараз не розповідаю про примітивну романтичну писанину. Це глибокі листи, в яких я роками вчилася натуралістично змальовувати звуки, доторки, аромати, світло. Це листи, в яких я прагнула передати ритм Всесвіту; розкрити красу й глибину ідей (витівок, мрій, бажань). Це листи, в яких я говорила до дорогесенької людини. Це листи, разом з якими до конверту я ховала сентиментальність, віру, надію, любов. Це листи, які я навчилася наповнювати своєю магією. Це листи, в середину яких мій дорогесенький адресат міг “провалитися”… У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила. Я навчилася у своїх листах будувати Всесвіт і за до нього дорогу людину. Так почала бути моя література.
Водночас, моя література бере початок зі світу журналістики. Працюючи кореспондентом, я багато подорожую, записую інтерв’ю, життєві історії, готую історичні та культурні статті тощо. За спиною десять років роботи у ЗМІ, разом з героями своїх матеріалів я пройшла добрячу життєву школу. Цей безцінний досвід добряче витесав мій стиль, навчив приборкувати надмірну емоційність в тексті та відповідати на запитання: “Навіщо я це пишу? Яка ідея моєї книги? Що я можу дати окремій людині своїм твором?” Звідси бере моя документальна манера: навіть якщо я фантазую незвичайний сюжет, я обов’язково знайду прототипів для своїх героїв.
Нині під час грумерської роботи я дізнаюся вражаючі життєві історії від власників тварин. Звідси візьме початок мій новий стиль.
“Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику”
Яке у тебе хобі крім письменництва?
Письменництво – це не є моє хобі. Це дихання. Це те, як я лунаю у Всесвіті. Це є моє серцевина. Прикрашають мою серцевину декілька пристрастей: любов до відвертої фотографії (жанр “ню”), творчість художників-примітивістів, особливо Марії Приймаченко. Також маю дивакувате захоплення, яке робить мене щасливою. 13 років у цікавих людей запитую: “Які на смак груші?” Кожна відповідь є неповторною. А моя улюблена – це відповідь фотохудожника Руслана Лобанова: “Груші – терпкі. Неважливо, достиглі вони чи ні”. Варто розуміти, що це відповідь митця, який у своїх відвертих фотографіях розкриває красу жіночої душі та тіла… Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику.