-Зрозуміло, ну це добре що ти зважився, тут ми зможемо знайомитися з іншими людьми, займатися спортом, підтримувати себе в спортивній формі, а також веселитися.
-Це якраз те, що мені потрібено, адже у себе біля будинку коли я приходжу з мене сміються
-Не звертайте уваги, люди заздрісні, приходь сюди, тобі завжди тут будуть раді!
Життя є молодість, труд і любов. Молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. І погасне. Бо другої молодості немає у світі.
Труд, як материна рука, веде нас по стежці. Він є вірним другом. Він не зраджує. У радісній знемозі він пахтить, як дорога.
Любов. Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь маля. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. І молодість дзвенить.
Привіт!-
-Привіт!-
-Ти вже був тут?-
-Так, а ти?-
Тільки сьогодні перший раз прийшов!
-Зрозуміло, ну це добре що ти зважився, тут ми зможемо знайомитися з іншими людьми, займатися спортом, підтримувати себе в спортивній формі, а також веселитися.
-Це якраз те, що мені потрібено, адже у себе біля будинку коли я приходжу з мене сміються
-Не звертайте уваги, люди заздрісні, приходь сюди, тобі завжди тут будуть раді!
-Дякую, мені дуже приємно
-Ну тоді до завтра. я буду чекати тебе
-Добре, я обов'язково прийду, бувай!
-До зустрічі!
Життя є молодість, труд і любов. Молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. І погасне. Бо другої молодості немає у світі.
Труд, як материна рука, веде нас по стежці. Він є вірним другом. Він не зраджує. У радісній знемозі він пахтить, як дорога.
Любов. Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь маля. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. І молодість дзвенить.
(За Ю. Яновським)