Зробити синтаксичний розбір реченнь за табличкою:

1.Поруч із ними ще тяглися їжакуватими голівками до нещедрого вересневого сонця блідо-рожеві айстри є, паперово шелестіли під незримими пальцями вітру запечалені хризантеми.
2.Здавалася Федора старішою за саме село, за ту чорну землю, на якій жила.​

Твоє - означення, життя - підмет, зорі - присудок, світанкові -означення), сонце -присудок, у негоду - означення, дощ - присудок, у спеку - означення.
Десятки шкіл - підмет, розпочали - присудок, новий - означення, рік - додаток, у нових - означення, у приміщеннях - обставина.
Кожен з нас - підмет, любов - додаток, свою - означення, зберіг - присудок, від зради, від зневаги і від смерті - додатки.
Три шляхи - підмет, широкії - означення, докупи - обставина, зійшлися - присудок.

Підмет - однією рискою.
Присудок - двома рисками.
Означення - хвилястою лінією.
Додаток - пунктиром (переривистими лініями).
Обставина - штрих-пунктиром (риска-крапка-риска-крапка...).

П. Котляревський — основоположник нової української літератури. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут як в лірико-драматичних творах, так і в гумористично-сатиричних («Наталка Полавка» , «Москаль-чарівник» , «Енеїда»). Котляревський, розповідаючи про пригоди троянців, відтворює характери, побут, звичаї українців з такою детальністю, що поему цілком можна назвати енциклопедією українознавства. За висловленням І. Я. Франка, український поет вніс у свій твір «стільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини, що його «Енеїда» і до цього часу не втратила своєї чарівності» .Створені Котляревським образи яскраві, колоритні. Головним героєм поеми є троянський царевич Еней — «парубок моторний і хлопець хоч куди козак» . Разом із троянцями — «ватагою розбишак» , «осмалених, як гиря, ланців» — він утік із зруйнованої Трої шукати нових берегів. Аркадському цареві Евандру Еней представився як «Кошовий Еней троянець». Навіть з перших рядків видно, ким він є насправді. Так, троянці Котляревського дуже нагадують запорожців. Іронічність зображення викликана не бажанням якось принизити героїв — козаки у Котляревського веселі та дотепні, життєрадісні, а їхні вчинки демонструють й інші риси — завзятість, хоробрість, мужність. Дехто з літературознавців безпідставно намагався звинувачувати І.Котляревського, ніби він сміявся взагалі з усього народу, але інші (М. Максимович, М. Дашкевич) у відповідь нагадували, що, по-перше, «Енеїда здається жартівливою тільки при поверхневому погляді», а по-друге, автор змальовував життя у стилі народної поезії, яка однаково потішалася «над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості». Це — здоровий гумор, а не сатира, його сутність у тому, щоб, посміюючись, утверджувати позитивні риси дійсності, а не засуджувати їх (хоча елементи сатири в поемі також присутні, але не стосовно Енея і троянців) . Сміх «Енеїди» робить народне буття не ницим чи потворним, а лише земним, що не заперечує і героїзму, він допомагає висвітлити складність явищ, їхню неоднозначність та єдність водночас. З опису пекла і раю ми дізнаємося про типовий склад тогочасного українського суспільства: Були невірні й християни, Були пани і мужики, Була тут шляхта і міщани, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні. Були миряни і попи. Зі скульптурно-живописною виразністю відображує 1. Котляревський зовнішність, характер, мораль українців. Перед нами запорізькі козаки постають такими, якими вони були як за внутрішніми особливостями характеру —самовідданими, героїчними, здатними віддавати життя за рідну землю, але часом і п'яницями та бешкетниками, — так і за зовнішніми: Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в півлікоть би торчав.. . Згадує автор подробиці організації і вигляду козацького війська: Так славнії полки козацькі, Лубненський, Гадяпький, Полтавський, В шапках, було, як мак, цвітуть. Пошили сині всім жупани, Наспід же білії каптани, — Щоб був козак, а не му гир. Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороди за добро (у пеклі -несправедливі пани, здирники) . Створюючи образ народу України, автор перелічує, наприклад, найхарактерніші для тих часів імена (24 імені!). Не могла пройти повз увагу автора і народна творчість. Цікаві відомості про життя прадідів дають описи побуту тих часів. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплія, рубель, ціп, або квачі, помела, макогони, якими користуються герої поеми. Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої Вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу.