Зробити синтаксичний розбір речення: 1)на берегах нілу росла тростина, однак вигляд у неї був трохи незвичний: висотою вона сягала 4-5 метрів, а завершувалося її стебло суцвіттям у формі парасольки. 2)дуб зацепенів від страху: він бачив, як колись ось такими сокирами звалювали сусідні дерева.

Небо-це щось далеке,невимовно красиве,яке вабить своєю могутністю та величчю.Напевно кожен замислювався над питанням:"Якого кольору небо?"І всі люди відповідають по-різному.Для когось небо синє,для когось блакитне,а для когось воно біле.Скільки людей,стільки і думок.Ось і я собі задаю це питання.Для мене небо чисто синє,коли воно спокійне,темно синє,коли лютує та білесеньке у теплу погоду.
Отже,це питання є досить філософським,адже над ним можна думати годинами.До сьогодні ніхто не сказав якого кольору небо,що ще раз підтверджує мою думку.Мільйони людей-мільйони різних думок!

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.