Зважаючи на інформацію, надайте розгорнуту письмову відповідь на проб- лемне питання.
За яку працю треба більше поважати людину?
Відповідаючи на питання, дотримуйтеся таких вимог:
чітко сформулюйте тезу;
наведіть два переконливі аргументи, що найкраще підтверджують Вашу
позицію;
посильте один зі своїх аргументів показовим прикладом з історії чи сучасно-
го суспільного життя або особистого досвіду (окресліть контекст, у загальних
рисах охарактеризуйте події, надайте факти, укажіть імена історичних
постатей чи сучасників / сучасниць тощо, витлумачивши, як наведене пов'я-
зано з обговорюваною проблемою), а інший - прикладом із мистецтва (худож-
ньої літератури чи інших видів мистецтва) (зазначте автора й назву твору,
укажіть на проблему, порушену митцем, чи на художній образ, через який
проблему розкрито, наведіть за потреби цитату тощо; не переказуйте
твору, не давайте повної характеристики образів, проте поясніть, як наве-
дене пов'язано з обговорюваною проблемою);
сформулюйте висновки, увиразнивши обстоювану Вами впродовж усього
викладу позицію.

​

у мене є товариш, якого звати ілля. він має

світлу голову, є бистрим на розум. ілля дуже чемний хлопчик. він завжди

швидко приходить на , коли я цього потребую. я також намагаюсь бути

гарним другом для нього. але чи завжди я можу ним пишатися? я вважаю, що так. ілля

- це мій близький товариш, з якого я можу брати приклад.

      чому ж я пишаюсь

своїм товаришем? я пишаюсь ним тому, що він зміг виграти важливий для нього

конкурс з ійської мови. наступного навчального року ілля поїде навчатись до ії. всього цього він досяг своїми стараннями. цього року ілля показав, як важливо

бути беручким до праці. як каже мій товариш, працелюбність – запорука успіху. якщо весь час лічити ворон, то досягти чогось не вдасться ніколи.   я

вважаю, що мій друг – гідний приклад для наслідування. саме тому я ним по-справжньому

пишаюсь!

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.