:Сексуальність – вроджена потреба і функція людського організму подібно до процесів дихання, травлення тощо. З біологічної точки зору – це готовність до повноцінної сексуальної діяльності: розвинуті геніталії, статевий потяг, здатність до сексуального збудження і його інтенсивність, можливість переживати оргазм, віковий та конституційний критерій. Але сексуальність значно ширша від її суто генітального виміру і, як кажуть, 90 % сексуальності – в голові, а не в статевих органах.
Сексуальність – це не просто універсальний біологічний інстинкт, а й складне соціокультурне явище, яке охоплює різні сфери психічного життя людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що супроводжує її активність. Сюди ж належать сексуальні установки, пристрасть, збудливість, почуттєвість, хтивість, сексуальне задоволення, насолода, реакція на сексуальні стимули. Сексуальність – характеристика особистості, пов’язана з усіма її рисами: пізнавальними здібностями, волею, комунікабельністю, можливістю співпереживати і розумінням партнера тощо.
Сексуальність особистості залежить від трьох взаємопов’язаних чинників: її статевого ототожнення (ідентифікації), її ґендерного ототожнення і її сексуальної поведінки. Статева ідентифікація має відношення до біологічних характеристик: хромосом, зовнішніх і внутрішніх статевих органів, гормонального статусу, гонад і вторинних статевих ознак. Ґендерна ідентифікація співвідноситься з особистісним сенсом належності до чоловічої і жіночої статі. Сексуальна поведінка і почуття людей похідні від норм і цінностей конкретних суспільств і культур і не можуть бути зрозумілі окремо від них.
Основні функції сексуальності: біологічна (запліднення), психологічна (насолода), соціальна (реалізація потреби в комунікації). Прояви сексуальності різноманітні, зумовлені фізіологічними й анатомічними відмінностями чоловіка й жінки, їх гормональними особливостями, ґендерними ролями, які вони засвоюють і вдосконалюють упродовж усього життя.
Л. Щеглов виділяє наступні основні моделі сексуальності:
1. Біологічна модель. Увесь спектр сексуальності тут зводиться до біологічної проблематики, тобто у людській сексуальності бачать лише фізіологічні прояви. Представників цього напрямку більше цікавить організм людини, ніж її особистість. Саме цей підхід у сексопатології часто провокує пацієнта на пошуки „чарівної” таблетки, а лікаря – цю таблетку надати.
2. Психогідравлічна модель. В її основі лежить фрейдівське уявлення про лібідо, що має на увазі первісний енергетичний імпульс людини, життєву силу й енергію. Саме лібідо визначає всю еволюцію особистості від народження і до смерті. Замасковані перетворення лібідо визначають і пояснюють наші індивідуальні нахили, симпатії і антипатії, потаємні бажання, страхи і багато інших особливостей особистості. Сексуальна мотивація багато в чому визначається саме цими особливостями і вираженістю внутрішнього сексуального напруження, що вимагає розрядки.
Однією з цілей психоаналізу була спроба пояснити, яким чином нагромаджена сексуальна енергія розподіляється в індивідуальній психіці, розряджається чи перетворюється у сфері громадської діяльності. Форми перетворення сексуальної енергії лягли в основу концепції сублімації З. Фрейда, за якою сексуальна енергія може мати два виходи: шляхом досягнення сексуальної насолоди, що є примітивнішою формою розрядки, і шляхом сублімації, тобто на „вищому” рівні, коли первісна енергія лібідо переключається на інші форми активності.
3. Екологічна модель. М. Волен і Дж. Шмідт, їх послідовники трактують сексуальну мотивацію не стільки як наслідок зростаючого напруження сексуальної енергії, як схильність до реагування певним чином на певні подразники. Така схильність виникає на основі двох компонентів. Ними є вроджені біофізіологічні особливості, що змінюються в процесі онтогенезу, і набуті особливості, що з’являються в результаті научіння і є узагальненням всього комплексу життєвого сексуального досвіду людини. Сексуальна мотивація базується на поєднанні двох цих компонентів. Таким чином, екологічна модель спирається на тезу про те, що сексуальна активність і сексуальна поведінка є результатом процесу навчання, соціалізації, що спирається на відповідну нейрофізіологічну основу [32].
Людська сексуальність суттєво відрізняється від статевої поведінки тварин:
1. Сексуальна поведінка людини автономна, відокремлена від репродуктивної функції, характерної для парування тварин. Сексуальна поведінка людини остаточно емансипувалася від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду, і розглядається передовсім і винятково як засіб отримання задоволення. Завдяки досягненням медицини, особливо сексофармакології (віагра, контрацептиви) люди можуть відчувати сексуальні радощі частіше і довше, ніж це було можливо у недавньому минулому.
2. Статева поведінка тварин є сезонною, в період максимальної здатності до запліднення. Жінка здатна до сексу і запліднення протягом цілого року впродовж тривалого періоду свого життя.
:Сексуальність – вроджена потреба і функція людського організму подібно до процесів дихання, травлення тощо. З біологічної точки зору – це готовність до повноцінної сексуальної діяльності: розвинуті геніталії, статевий потяг, здатність до сексуального збудження і його інтенсивність, можливість переживати оргазм, віковий та конституційний критерій. Але сексуальність значно ширша від її суто генітального виміру і, як кажуть, 90 % сексуальності – в голові, а не в статевих органах.
Сексуальність – це не просто універсальний біологічний інстинкт, а й складне соціокультурне явище, яке охоплює різні сфери психічного життя людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що супроводжує її активність. Сюди ж належать сексуальні установки, пристрасть, збудливість, почуттєвість, хтивість, сексуальне задоволення, насолода, реакція на сексуальні стимули. Сексуальність – характеристика особистості, пов’язана з усіма її рисами: пізнавальними здібностями, волею, комунікабельністю, можливістю співпереживати і розумінням партнера тощо.
Сексуальність особистості залежить від трьох взаємопов’язаних чинників: її статевого ототожнення (ідентифікації), її ґендерного ототожнення і її сексуальної поведінки. Статева ідентифікація має відношення до біологічних характеристик: хромосом, зовнішніх і внутрішніх статевих органів, гормонального статусу, гонад і вторинних статевих ознак. Ґендерна ідентифікація співвідноситься з особистісним сенсом належності до чоловічої і жіночої статі. Сексуальна поведінка і почуття людей похідні від норм і цінностей конкретних суспільств і культур і не можуть бути зрозумілі окремо від них.
Основні функції сексуальності: біологічна (запліднення), психологічна (насолода), соціальна (реалізація потреби в комунікації). Прояви сексуальності різноманітні, зумовлені фізіологічними й анатомічними відмінностями чоловіка й жінки, їх гормональними особливостями, ґендерними ролями, які вони засвоюють і вдосконалюють упродовж усього життя.
Л. Щеглов виділяє наступні основні моделі сексуальності:
1. Біологічна модель. Увесь спектр сексуальності тут зводиться до біологічної проблематики, тобто у людській сексуальності бачать лише фізіологічні прояви. Представників цього напрямку більше цікавить організм людини, ніж її особистість. Саме цей підхід у сексопатології часто провокує пацієнта на пошуки „чарівної” таблетки, а лікаря – цю таблетку надати.
2. Психогідравлічна модель. В її основі лежить фрейдівське уявлення про лібідо, що має на увазі первісний енергетичний імпульс людини, життєву силу й енергію. Саме лібідо визначає всю еволюцію особистості від народження і до смерті. Замасковані перетворення лібідо визначають і пояснюють наші індивідуальні нахили, симпатії і антипатії, потаємні бажання, страхи і багато інших особливостей особистості. Сексуальна мотивація багато в чому визначається саме цими особливостями і вираженістю внутрішнього сексуального напруження, що вимагає розрядки.
Однією з цілей психоаналізу була спроба пояснити, яким чином нагромаджена сексуальна енергія розподіляється в індивідуальній психіці, розряджається чи перетворюється у сфері громадської діяльності. Форми перетворення сексуальної енергії лягли в основу концепції сублімації З. Фрейда, за якою сексуальна енергія може мати два виходи: шляхом досягнення сексуальної насолоди, що є примітивнішою формою розрядки, і шляхом сублімації, тобто на „вищому” рівні, коли первісна енергія лібідо переключається на інші форми активності.
3. Екологічна модель. М. Волен і Дж. Шмідт, їх послідовники трактують сексуальну мотивацію не стільки як наслідок зростаючого напруження сексуальної енергії, як схильність до реагування певним чином на певні подразники. Така схильність виникає на основі двох компонентів. Ними є вроджені біофізіологічні особливості, що змінюються в процесі онтогенезу, і набуті особливості, що з’являються в результаті научіння і є узагальненням всього комплексу життєвого сексуального досвіду людини. Сексуальна мотивація базується на поєднанні двох цих компонентів. Таким чином, екологічна модель спирається на тезу про те, що сексуальна активність і сексуальна поведінка є результатом процесу навчання, соціалізації, що спирається на відповідну нейрофізіологічну основу [32].
Людська сексуальність суттєво відрізняється від статевої поведінки тварин:
1. Сексуальна поведінка людини автономна, відокремлена від репродуктивної функції, характерної для парування тварин. Сексуальна поведінка людини остаточно емансипувалася від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду, і розглядається передовсім і винятково як засіб отримання задоволення. Завдяки досягненням медицини, особливо сексофармакології (віагра, контрацептиви) люди можуть відчувати сексуальні радощі частіше і довше, ніж це було можливо у недавньому минулому.
2. Статева поведінка тварин є сезонною, в період максимальної здатності до запліднення. Жінка здатна до сексу і запліднення протягом цілого року впродовж тривалого періоду свого життя.