ответ:Це своєрідна група організмів, які складаються з двох різних компонентів — гриба (представники аскоміцетів, базидіоміцетів, фікоміцетів) та водорості (зелені — цистокок, хлорокок, хлорела, трапляються кладофора, пальмела). Замість водоростей до складу деяких лишайників входять ціанобактерії (носток, глеокапса, хроокок). Усі ці організми утворюють симбіотичне співжиття, що характеризується особливими морфологічними типами та фізіолого-біохімічними процесами.
Лишайники відрізняються від інших організмів такими рисами:
симбіотичне співжиття двох різних організмів — гетеротрофного гриба (мікобіонт) й автотрофної водорості (фікобіонт). Лишайникове співіснування постійне та історично зумовлене, а не випадкове, короткочасне. У справжньому лишайнику гриб і водорість вступають у тісний контакт, грибний компонент оточує водорість і може навіть проникати в її клітини;
специфічні морфологічні форми зовнішньої та внутрішньої будови;
фізіологія гриба та водорості у слані лишайника багато в чому відрізняється від фізіології вільноживучих грибів і водоростей;
специфічною є біохімія лишайників: вони утворюють вторинні продукти обміну, які невідомі в інших групах організмів;
б розмноження;
реагування на екологічні умови.
Лишайники не мають типового зеленого забарвлення, у них немає диференційованих органів, тіло їх складається зі слані. Забарвлення лишайників сірувате, зеленувато-сіре, світло- або темно-буре, рідше жовте, оранжеве, біле, чорне. Забарвлення зумовлене пігментами, що містяться в оболонках гіфів гриба, рідше — у цитоплазмі. Колір лишайників може залежати також від забарвлення лишайникових кислот, що відкладаються у вигляді кристалів або зерен на поверхні гіфів.
Внутрішня будова лишайників. За анатомічною будовою розрізняють лишайники двох типів. В одного з них водорості розкидані по всій товщі слані та занурені в слиз, який виділяє водорість (гомеомерний тип). Це найпримітивніший тип. Така будова характерна для тих лишайників, фітобіонтом яких є ціанобактерії — носток, глеокапса тощо. Вони утворюють групу слизуватих лишайників.
У лишайників гетеромерного типу на поперечному зрізі під мікроскопом можна розрізнити кілька шарів. Зверху розташована верхня кора, що має вигляд переплетених, тісно зімкнених грибних гіфів. Під нею гіфи розташовані рихліше, між ними містяться водорості — це гонідіальний шар. Нижче грибні гіфи розміщені ще рихліше, великі проміжки між ними заповнені повітрям — це серцевина; За серцевиною розташована нижня кора, яка за будовою подібна до верхньої. Через нижню кору із серцевини проходять пучки гіфів, які й прикріплюють лишайник до субстрату. У кіркових лишайників нижньої кори немає і грибні гіфи серцевини зростаються безпосередньо із субстратом. У кущистих радіально побудованих лишайників на периферії
поперечного розрізу міститься кора, під нею — гонідіальний шар, а всередині — серцевина. Кора виконує захисну та зміцнювальну функції. На нижньому корковому шарі лишайників звичайно утворюються органи прикріплення. Іноді вони мають вигляд тонких ниток, що складаються з одного ряду клітин. їх називають ризоїдами. Ризоїди можуть з’єднуватись, утворюючи ризощальні тяжі. У деяких листуватих лишайників слань прикріплюється за до короткої ніжки (гомфа), розташованої в центральній частині слані.
Лишайники складаються з:
Верхнього корового шару, серцивини, нижнього корового шару, ризоїдів та клітин водоростей або ціанобактерій.
ответ:Це своєрідна група організмів, які складаються з двох різних компонентів — гриба (представники аскоміцетів, базидіоміцетів, фікоміцетів) та водорості (зелені — цистокок, хлорокок, хлорела, трапляються кладофора, пальмела). Замість водоростей до складу деяких лишайників входять ціанобактерії (носток, глеокапса, хроокок). Усі ці організми утворюють симбіотичне співжиття, що характеризується особливими морфологічними типами та фізіолого-біохімічними процесами.
Лишайники відрізняються від інших організмів такими рисами:
симбіотичне співжиття двох різних організмів — гетеротрофного гриба (мікобіонт) й автотрофної водорості (фікобіонт). Лишайникове співіснування постійне та історично зумовлене, а не випадкове, короткочасне. У справжньому лишайнику гриб і водорість вступають у тісний контакт, грибний компонент оточує водорість і може навіть проникати в її клітини;
специфічні морфологічні форми зовнішньої та внутрішньої будови;
фізіологія гриба та водорості у слані лишайника багато в чому відрізняється від фізіології вільноживучих грибів і водоростей;
специфічною є біохімія лишайників: вони утворюють вторинні продукти обміну, які невідомі в інших групах організмів;
б розмноження;
реагування на екологічні умови.
Лишайники не мають типового зеленого забарвлення, у них немає диференційованих органів, тіло їх складається зі слані. Забарвлення лишайників сірувате, зеленувато-сіре, світло- або темно-буре, рідше жовте, оранжеве, біле, чорне. Забарвлення зумовлене пігментами, що містяться в оболонках гіфів гриба, рідше — у цитоплазмі. Колір лишайників може залежати також від забарвлення лишайникових кислот, що відкладаються у вигляді кристалів або зерен на поверхні гіфів.
Внутрішня будова лишайників. За анатомічною будовою розрізняють лишайники двох типів. В одного з них водорості розкидані по всій товщі слані та занурені в слиз, який виділяє водорість (гомеомерний тип). Це найпримітивніший тип. Така будова характерна для тих лишайників, фітобіонтом яких є ціанобактерії — носток, глеокапса тощо. Вони утворюють групу слизуватих лишайників.
У лишайників гетеромерного типу на поперечному зрізі під мікроскопом можна розрізнити кілька шарів. Зверху розташована верхня кора, що має вигляд переплетених, тісно зімкнених грибних гіфів. Під нею гіфи розташовані рихліше, між ними містяться водорості — це гонідіальний шар. Нижче грибні гіфи розміщені ще рихліше, великі проміжки між ними заповнені повітрям — це серцевина; За серцевиною розташована нижня кора, яка за будовою подібна до верхньої. Через нижню кору із серцевини проходять пучки гіфів, які й прикріплюють лишайник до субстрату. У кіркових лишайників нижньої кори немає і грибні гіфи серцевини зростаються безпосередньо із субстратом. У кущистих радіально побудованих лишайників на периферії
поперечного розрізу міститься кора, під нею — гонідіальний шар, а всередині — серцевина. Кора виконує захисну та зміцнювальну функції. На нижньому корковому шарі лишайників звичайно утворюються органи прикріплення. Іноді вони мають вигляд тонких ниток, що складаються з одного ряду клітин. їх називають ризоїдами. Ризоїди можуть з’єднуватись, утворюючи ризощальні тяжі. У деяких листуватих лишайників слань прикріплюється за до короткої ніжки (гомфа), розташованої в центральній частині слані.
Объяснение: