Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно хня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в Зовнішнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Зовнішнє вухо
Зовнішнє вухо складається із вушної раковини (лат. auricula) та зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної раковини полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід [2].
Дарвінів горбик[ред. | ред. код]
Зліва: Дарвінів горбик у людини, справа: загострений кінець вуха у макаки
У деяких людей (близько 10 %) на верхній частині завитки вушної раковини наявний невеликий виступ, який називають Дарвінів горбок (лат. tuberculum auriculae). Він вважається рудиментом загостреної верхівки вуха у деяких приматів та інших ссавців. Свою назву Дарвінів горбик отримав за те, що у своїй праці «Походження людини і статевий добір» Дарвін згадує його як приклад рудиментарного органа[3].
Зовнішній слуховий прохід[ред. | ред. код]
Зовнішній слуховий прохід – це коротка зігнута трубка (2,5 см довжиною і 0,6 см у діаметрі), що веде до барабанної перетинки. Поблизу вушної раковини зовнішній слуховий прохід підтримується еластичним хрящем, решта його проходить у скроневій кістці. Весь канал вистелений шкірою із коротким волоссям, потрібним для того, щоб затримувати різні сторонні об'єкти, наприклад пил і дрібних комах. Також у шкірі зовнішнього слухового проходу наявні сальні залози і модифіковані апокринні потові залози, які ще називають церумінозними, вони виділяють жовто-коричневу воскоподібну вушну сірку. Сірка досить липка, тому вона, як і волосся, може перешкоджати сторонніх об'єків по зовнішньому слуховому проходу, крім того вона є репелентом для комах і пригнічує ріст мікроорганізмів[2]. Сірка складається із насичених та ненасичених довголанцюгових жирних кислот, спиртів, сквалену (приблизно 12-20% складу сірки), та холестеролу (6-9%). Разом із сіркою із зовнішнього вуха виводяться частинки рогового шару шкіри, який постійно злущується, тому вона може містити багато білків кератинів[4].
У деяких людей вуха очищуються від сірки природнім шляхом: вона засихає і випадає із зовнішнього слухового проходу, цьому сприяють рухи щелепи, наприклад при жуванні або розмові. В інших людей сірка може накопичуватись, ущільнюватись і перешкоджати слуху.
Барабанна перетинка[ред. | ред. код]
На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки середнього вуха[2].
Середнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Середнє вухо
Будова середнього вуха
Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки[5].
Нижня частина барабанної порожнини містить отвір слухової (фаринготимпанальної або євстахієвої) труби, що направалена вниз і сполучає порожнину середнього вуха із носоглоткою. Більшість часу слухова труба сплощена і закрита, відкривається вона тільки під час зівання або ковтання для того щоб зрівняти тиск у середньому вусі із тиском у зовнішньому середовищі. Це важливо для того, щоб барабанна перетинка могла нормально коливатись. Якщо існує різниця тисків зовні та всередні барабанної порожнини, це супроводжується відчуттям «закладених вух», яке виникає при різкій зміні висоти, наприклад під час злітання чи приземлення літака.
1.РАК РІЧКОВИЙ
Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
Объяснение:
Відповідь:
Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно хня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в Зовнішнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Зовнішнє вухо
Зовнішнє вухо складається із вушної раковини (лат. auricula) та зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної раковини полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід [2].
Дарвінів горбик[ред. | ред. код]
Зліва: Дарвінів горбик у людини, справа: загострений кінець вуха у макаки
У деяких людей (близько 10 %) на верхній частині завитки вушної раковини наявний невеликий виступ, який називають Дарвінів горбок (лат. tuberculum auriculae). Він вважається рудиментом загостреної верхівки вуха у деяких приматів та інших ссавців. Свою назву Дарвінів горбик отримав за те, що у своїй праці «Походження людини і статевий добір» Дарвін згадує його як приклад рудиментарного органа[3].
Зовнішній слуховий прохід[ред. | ред. код]
Зовнішній слуховий прохід – це коротка зігнута трубка (2,5 см довжиною і 0,6 см у діаметрі), що веде до барабанної перетинки. Поблизу вушної раковини зовнішній слуховий прохід підтримується еластичним хрящем, решта його проходить у скроневій кістці. Весь канал вистелений шкірою із коротким волоссям, потрібним для того, щоб затримувати різні сторонні об'єкти, наприклад пил і дрібних комах. Також у шкірі зовнішнього слухового проходу наявні сальні залози і модифіковані апокринні потові залози, які ще називають церумінозними, вони виділяють жовто-коричневу воскоподібну вушну сірку. Сірка досить липка, тому вона, як і волосся, може перешкоджати сторонніх об'єків по зовнішньому слуховому проходу, крім того вона є репелентом для комах і пригнічує ріст мікроорганізмів[2]. Сірка складається із насичених та ненасичених довголанцюгових жирних кислот, спиртів, сквалену (приблизно 12-20% складу сірки), та холестеролу (6-9%). Разом із сіркою із зовнішнього вуха виводяться частинки рогового шару шкіри, який постійно злущується, тому вона може містити багато білків кератинів[4].
У деяких людей вуха очищуються від сірки природнім шляхом: вона засихає і випадає із зовнішнього слухового проходу, цьому сприяють рухи щелепи, наприклад при жуванні або розмові. В інших людей сірка може накопичуватись, ущільнюватись і перешкоджати слуху.
Барабанна перетинка[ред. | ред. код]
На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки середнього вуха[2].
Середнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Середнє вухо
Будова середнього вуха
Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки[5].
Нижня частина барабанної порожнини містить отвір слухової (фаринготимпанальної або євстахієвої) труби, що направалена вниз і сполучає порожнину середнього вуха із носоглоткою. Більшість часу слухова труба сплощена і закрита, відкривається вона тільки під час зівання або ковтання для того щоб зрівняти тиск у середньому вусі із тиском у зовнішньому середовищі. Це важливо для того, щоб барабанна перетинка могла нормально коливатись. Якщо існує різниця тисків зовні та всередні барабанної порожнини, це супроводжується відчуттям «закладених вух», яке виникає при різкій зміні висоти, наприклад під час злітання чи приземлення літака.