ответ:Звук – розбите скло або свист чайника, музика – інструментальне або пісенне супроводження сюжету. Це важливе розмежування тому, що звуки в кіно виконують маніпулятивну функцію впливу найчастіше лише у трилерах та фільмах жахів, коли потрібно звернутися до саспенсу. Музичний супровід притаманний всім жанрам, він має свою класифікацію: від чарівної фортепіанної музики до пісень Imagine Dragons.
Музика як інтерес одного або декількох персонажів («У цьому світі я більше не відчуваю себе як вдома» Мейкона Блера, «Народження зірки» Бредлі Купера)
Музика як елемент уваги, коли герої вмикають радіо або магнітофон («Тіло і душа» Ільдіко Еньєді, «Діана» Олівера Гіршбіґеля)
Музика як елемент підсилення національного колориту («Повернення», «Шкіра, в якій я живу» Педро Альмадовара)
Музика як репрезентація епохи, періоду («Бродвейська мелодія сорокових» Нормана Таурога, «Анна Кареніна» Джо Райта)
Музика як елемент зображення простору (війна – «Дюнкерк» Крістофера Нолана, космос – «Перша людина» Демієна Шазелла).
Тож, як бачимо, музичний супровід може бути дуже різним, але найголовніше – щоб він не був зайвим. Девід Лінч у своїй книзі «Зловити велику рибу» досить влучно зазначив, що музика повинна бути тією частиною фільму, яка його покращує. Він переконаний, що навіть один звук може зруйнувати всю атмосферу:
«Не можна просто взяти та вставити будь-яку мелодію, навіть найулюбленішу композицію, думаючи, що вона обов’язково підійде. Музика може бути зовсім не пов’язаною з епізодом. Але якщо вона «влучила», то ви одразу це відчуєте: в цей момент народжується те ціле, яке більше за окремі складові».
«Музика – річ досить груба. Груба в тому сенсі, що вона здатна змінювати наше сприйняття чого-небудь, створювати нові виміри, змінювати зміст на протилежний… Дія музики настільки велика, що вона здатна зруйнувати сенси, які закладено в кадрі».
ответ:Звук – розбите скло або свист чайника, музика – інструментальне або пісенне супроводження сюжету. Це важливе розмежування тому, що звуки в кіно виконують маніпулятивну функцію впливу найчастіше лише у трилерах та фільмах жахів, коли потрібно звернутися до саспенсу. Музичний супровід притаманний всім жанрам, він має свою класифікацію: від чарівної фортепіанної музики до пісень Imagine Dragons.
Музика як інтерес одного або декількох персонажів («У цьому світі я більше не відчуваю себе як вдома» Мейкона Блера, «Народження зірки» Бредлі Купера)
Музика як елемент уваги, коли герої вмикають радіо або магнітофон («Тіло і душа» Ільдіко Еньєді, «Діана» Олівера Гіршбіґеля)
Музика як елемент підсилення національного колориту («Повернення», «Шкіра, в якій я живу» Педро Альмадовара)
Музика як репрезентація епохи, періоду («Бродвейська мелодія сорокових» Нормана Таурога, «Анна Кареніна» Джо Райта)
Музика як елемент зображення простору (війна – «Дюнкерк» Крістофера Нолана, космос – «Перша людина» Демієна Шазелла).
Тож, як бачимо, музичний супровід може бути дуже різним, але найголовніше – щоб він не був зайвим. Девід Лінч у своїй книзі «Зловити велику рибу» досить влучно зазначив, що музика повинна бути тією частиною фільму, яка його покращує. Він переконаний, що навіть один звук може зруйнувати всю атмосферу:
«Не можна просто взяти та вставити будь-яку мелодію, навіть найулюбленішу композицію, думаючи, що вона обов’язково підійде. Музика може бути зовсім не пов’язаною з епізодом. Але якщо вона «влучила», то ви одразу це відчуєте: в цей момент народжується те ціле, яке більше за окремі складові».
«Музика – річ досить груба. Груба в тому сенсі, що вона здатна змінювати наше сприйняття чого-небудь, створювати нові виміри, змінювати зміст на протилежний… Дія музики настільки велика, що вона здатна зруйнувати сенси, які закладено в кадрі».
Объяснение: