Обычно римский легион использовал построение манипул в три линии. Манипулы располагались в шахматном порядке. Первую линию занимали тяжеловооруженные гастаты. Вторую — принципы. В третьей линии стояли манипулы самых опытных бойцов — триариев. Впереди легиона находилась в рассыпном строе легкая пехота — велиты, чья задача перед столкновением легиона обрушить на врага ливень из метательных дротиков, камней, стрел, а затем отойти под защиту легиона. Фланги легиона защищала конница. Шахматный порядок — ранняя структура построения легиона. После II века до н. э. преобладает сплошное построение, без разрывов.
Вооружение римского легионера состояло из двух метательных пилумов (легкого и тяжелого), короткого обоюдоострого меча гладиуса и большого прямоугольно щита. В боевом построении манипулы двигались по направлению к неприятелю. В зависимости от конкретной обстановки, легион мог образовать необходимый для атаки сплошной строй, либо сомкнув манипулы первой линии, либо вдвинув манипулы второй линии в интервалы между манипулами первой. Манипулы триариев обычно пускались в ход лишь тогда, когда ситуация становилась критической, обычно же исход боя решался двумя первыми линиями. Легионеры, оказавшись в 10–15 м от врага, обрушивали на него град копий-пилумов и, выхватив мечи, начинали рукопашный бой. Пилум имел длинный наконечник из мягкого металла и утяжеленную рукоятку. Несколько пилумов, впившись в щит вражеского воина, тянули своим весом щит вниз, и воин оставался без защиты перед короткими мечами римлян.
Со́нячна акти́вність — термін, що характеризує поточну сонячну радіацію, її спектральний розподіл, супутні електромагнітні явища та зміни в часі характеристик Сонця. Сонячна активність визначається сукупністю фізичних змін, які відбуваються на Сонці. Зовнішні прояви сонячної активності — сонячні плями, факели, флокули, протуберанці тощо. Впливає на зміну погоди та клімату.
Розрізняють періодичні компоненти цих змін, основним з яких є 11-річний сонячний цикл, і аперіодичні зміни[1].
Зміни світності Сонця за період його космічних польотів перебувають у межах точності приладів. Невелика частина ультрафіолетового діапазону змінюється в межах декількох відсотків. Загальна світність Сонця протягом 11-річних циклів активності змінюється на 0,1% або на 1,3 Вт/м²[2][3][4]. Повна кількість сонячної радіації, яка надходить до верхньої межі земної атмосфери, становить у середньому 1 366 Вт/м²[5][6][7].
Оцінки змін сонячної активності на основі чутливих до клімату радіоізотопних маркерів (проксі[en]) дають різні результати — з одного боку є свідчення дуже незначних змін (~0,1%) протягом останніх 2 000 років[8], інші дослідження вказують на збільшення світності на ~0,2% з початку 17-го ст.[9][10]
На клімат впливає також вулканічна активність, як, наприклад, у випадку мінімуму Маундера. Крім змін яскравості Сонця, м'якше на клімат впливає сонячний вітер у земній магнітосфері та зміни в ультрафіолетовій частині спектру Сонця. Але ці питання станом на 2009 рік ще слабко опрацьовані[11].
Вооружение римского легионера состояло из двух метательных пилумов (легкого и тяжелого), короткого обоюдоострого меча гладиуса и большого прямоугольно щита. В боевом построении манипулы двигались по направлению к неприятелю. В зависимости от конкретной обстановки, легион мог образовать необходимый для атаки сплошной строй, либо сомкнув манипулы первой линии, либо вдвинув манипулы второй линии в интервалы между манипулами первой. Манипулы триариев обычно пускались в ход лишь тогда, когда ситуация становилась критической, обычно же исход боя решался двумя первыми линиями. Легионеры, оказавшись в 10–15 м от врага, обрушивали на него град копий-пилумов и, выхватив мечи, начинали рукопашный бой. Пилум имел длинный наконечник из мягкого металла и утяжеленную рукоятку. Несколько пилумов, впившись в щит вражеского воина, тянули своим весом щит вниз, и воин оставался без защиты перед короткими мечами римлян.
Розрізняють періодичні компоненти цих змін, основним з яких є 11-річний сонячний цикл, і аперіодичні зміни[1].
Зміни світності Сонця за період його космічних польотів перебувають у межах точності приладів. Невелика частина ультрафіолетового діапазону змінюється в межах декількох відсотків. Загальна світність Сонця протягом 11-річних циклів активності змінюється на 0,1% або на 1,3 Вт/м²[2][3][4]. Повна кількість сонячної радіації, яка надходить до верхньої межі земної атмосфери, становить у середньому 1 366 Вт/м²[5][6][7].
Оцінки змін сонячної активності на основі чутливих до клімату радіоізотопних маркерів (проксі[en]) дають різні результати — з одного боку є свідчення дуже незначних змін (~0,1%) протягом останніх 2 000 років[8], інші дослідження вказують на збільшення світності на ~0,2% з початку 17-го ст.[9][10]
На клімат впливає також вулканічна активність, як, наприклад, у випадку мінімуму Маундера. Крім змін яскравості Сонця, м'якше на клімат впливає сонячний вітер у земній магнітосфері та зміни в ультрафіолетовій частині спектру Сонця. Але ці питання станом на 2009 рік ще слабко опрацьовані[11].