кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
O’lkamizga fasllar kelinchagi bahor nafasi kirib keldi. Barcha insonlarni qalbini hursandchilik bilan to’ldirdi. Bahor faslida hamma insonlar shodu xurram bo’lib tabiyat go’zligida bahra olishadi. Bahorda daraxtlar kurtak ochib gulaydi. Bahor fasilarning ichida yangilanish yangi davrning boshlanishi tabiatning yana bir yangi sahifa ochilishi bilan ajralib turadi. Bahor fasli insonlarni ezgu ishlar qilishlikga mehr muhabbat ulashishlikga oshno etadi. Bahor fasli kirishi bilan qiru adir ko’mko’k tusga kiradi. Hamma joyda gullarni hidi tutib ketadi. Bobodehqonlar ham bog’ yaratishga kirishadilar. Men bahorni qushlarning sayrashidan, hid taratib turgan gullarga kapalaklaru asalarilar qo’nishidan, bahor havosi ufurishidan tassavur qilaman. Yana quyoshning nuri muzni ertishidan, adirlarning lolalar ochilishidan tassavur qilaman.
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
O’lkamizga fasllar kelinchagi bahor nafasi kirib keldi. Barcha insonlarni qalbini hursandchilik bilan to’ldirdi. Bahor faslida hamma insonlar shodu xurram bo’lib tabiyat go’zligida bahra olishadi. Bahorda daraxtlar kurtak ochib gulaydi. Bahor fasilarning ichida yangilanish yangi davrning boshlanishi tabiatning yana bir yangi sahifa ochilishi bilan ajralib turadi. Bahor fasli insonlarni ezgu ishlar qilishlikga mehr muhabbat ulashishlikga oshno etadi. Bahor fasli kirishi bilan qiru adir ko’mko’k tusga kiradi. Hamma joyda gullarni hidi tutib ketadi. Bobodehqonlar ham bog’ yaratishga kirishadilar. Men bahorni qushlarning sayrashidan, hid taratib turgan gullarga kapalaklaru asalarilar qo’nishidan, bahor havosi ufurishidan tassavur qilaman. Yana quyoshning nuri muzni ertishidan, adirlarning lolalar ochilishidan tassavur qilaman.