кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
предгорная полоса южной части краснодарского края тянется от пос. верхнебаканского (в районе города новоросийск) до реки уруп (в отрадненском районе). это северная окраина кавказских гор занимает территорию приблизительно в 30 тысяч кв.км. вся территория ресчленена и долинами; склоны горных хребтов здесь сильно сглажены. на севере и западе высоты до 500 метров; на юге и юго-востоке - до 800 метров от уровня моря. почти всю территорию южной части краснодарского края занимает горная часть, которая тянется в юго-восточном направлении на 340 км (в пределах региона). в районе новороссийска кавказский хребет поднят до 350 - 600 метров от уровня моря, у туапсе - 1000 - 1500 метров, за сочи -выше 3000 метров. северные склоны кавказского хребта более пологие по сравнению с южными, крутыми склонами. многочисленные отроги, отходящие от главного хребта кавказских гор. имеют преимущественно эрозионное происхождение: они образованы поперечным расчленением северного склона долинами рек кубанского бассейна. южная часть края - предгорная и горная - находятся в западной высокогорной части большого кавказа. на территории мостовского района расположена восточная часть кавказского государственного природного биосферного заповедника. здесь же находится самая высокая точка краснодарского края - гора цахвоа (3345,9 м). на склонах фишта и на плато лагонаки развиты карстовые формы рельефа (ворнки, пещеры, карры), в южной части региона находится черноморское побережье, растянувшееся узкой полосой длиной 400 км между кавказскими горами и черным морем. прибрежная полоса пересекается обрывающимися крутыми отрогами, узкими ущельями долинами горных рек, стремительно стекающими в черное море. есть здесь и уютные морские бухты, самые большие из которых новороссийская и геленджикская.
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
ответ:
предгорная полоса южной части краснодарского края тянется от пос. верхнебаканского (в районе города новоросийск) до реки уруп (в отрадненском районе). это северная окраина кавказских гор занимает территорию приблизительно в 30 тысяч кв.км. вся территория ресчленена и долинами; склоны горных хребтов здесь сильно сглажены. на севере и западе высоты до 500 метров; на юге и юго-востоке - до 800 метров от уровня моря. почти всю территорию южной части краснодарского края занимает горная часть, которая тянется в юго-восточном направлении на 340 км (в пределах региона). в районе новороссийска кавказский хребет поднят до 350 - 600 метров от уровня моря, у туапсе - 1000 - 1500 метров, за сочи -выше 3000 метров. северные склоны кавказского хребта более пологие по сравнению с южными, крутыми склонами. многочисленные отроги, отходящие от главного хребта кавказских гор. имеют преимущественно эрозионное происхождение: они образованы поперечным расчленением северного склона долинами рек кубанского бассейна. южная часть края - предгорная и горная - находятся в западной высокогорной части большого кавказа. на территории мостовского района расположена восточная часть кавказского государственного природного биосферного заповедника. здесь же находится самая высокая точка краснодарского края - гора цахвоа (3345,9 м). на склонах фишта и на плато лагонаки развиты карстовые формы рельефа (ворнки, пещеры, карры), в южной части региона находится черноморское побережье, растянувшееся узкой полосой длиной 400 км между кавказскими горами и черным морем. прибрежная полоса пересекается обрывающимися крутыми отрогами, узкими ущельями долинами горных рек, стремительно стекающими в черное море. есть здесь и уютные морские бухты, самые большие из которых новороссийская и геленджикская.