В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Д
Другие предметы
Х
Химия
М
Музыка
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
Р
Русский язык
У
Українська література
Ф
Французский язык
П
Психология
А
Алгебра
О
Обществознание
М
МХК
В
Видео-ответы
Г
География
П
Право
Г
Геометрия
А
Английский язык
И
Информатика
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
dias2050
dias2050
24.02.2020 15:46 •  Другие предметы

Проверочная работа по немецкому языку. ​

Показать ответ
Ответ:
KllaBer
KllaBer
07.05.2023 16:28

Начиная с середины 20-х годов проблема портрета занимает центральное место и в творчестве Коненкова и в его раздумьях о тай­нах художественного мастерства.

Это было внове. Ведь в предыдущие годы мастер лишь эпизоди­чески обращался к портрету, отдавая бесспорное предпочтение иным жанрам. Слов нет, такие работы, как «Чуркин» и «Атеист», как «Па­ганини» и «Бах», как «Чехов» и «Есенин», поистине великолепны и несут на себе явную печать коненковской самобытности. Но и на­званные и другие портреты начала века в совокупности своей еще не дают представления о каких-то сложившихся принципах изображе­ния человека. Точнее сказать, в них только намечаются отдельные черты определенной художественной системы.

В произведениях, созданных за рубежом, эта система получает завершение. Может быть, потому, что здесь, кроме портрета, Конен­кову почти нечем было заниматься — с работой над монументальны­ми композициями, которая в Москве после революции так широко развернулась, пришлось распрощаться; в Америке скульптура подоб­ного характера мало кого волновала.

И все самые характерные, отстоявшиеся черты творческой нату­ры Коненкова стали постепенно переливаться в жанр портрета.

С. Т. Коненков — художник больших обобщений, широкой типи­зации. К чему бы он ни обращался, будь то символические или алле­горические образы, сюжеты фольклорной традиции, поиски современ­ного идеала, вступающие в перекличку с классикой,— скульптор всегда стремился к значительному идейному размаху, к глубокому философскому осмыслению. Изображение «частных случаев», каких-то сугубо индивидуальных свойств и оттенков характера обычно пред­ставляется мастеру второстепенной задачей.

Но как же сочетать эти особенности коненковского творчества с привычными задачами портретного жанра? И допустимо ли вообще такое сочетание? Не может ли подобная система привести к наруше­нию непреложных законов портрета, к пренебрежению личным, ин­дивидуальным?

Нет, Коненков никогда не приносил в жертву отвлеченным схе мам живую прелесть неповторимости каждой отдельной судьбы. Про­блема сходства — и внешнего, и духовного — всегда сохраняла для него принципиальное значение.

Однако для Коненкова достижение сходства — только начало. Он считал свою портретную работу успешной лишь тогда, когда ему удавалось подойти через индивидуальное, субъективное к обобщени­ям широкого плана; когда, запечатлев «души изменчивой порывы», он добивался и того, чтобы в облике изображенной личности виделись бы и отсветы духовной жизни времени.

Далеко не каждый человек чутко и тонко отзываться на все то, чем живет и дышит его эпоха. Вот почему Коненков был так строг и требователен в отборе своих моделей. Когда в Америке ему приходилось в иных случаях браться за изображение людей малоин­тересных, духовно ограниченных, портреты не получались. И хотя они, конечно, обладали сходством и были вылеплены с высоким про­фессионализмом, но это всего лишь плоды «ума холодных наблюде­ний».

Подобные портреты оставались за пределами того мира возвы­шенных помыслов и страстей, которыми живут подлинно коненковские герои — люди с богатым и сложным внутренним миром.

0,0(0 оценок)
Ответ:
sonka247
sonka247
14.04.2021 19:16

З дитинства книжка була і залишається для мене великою таємницею і чудовим товаришем. Вона відкрила мені красу рідного слова, дала можливість відвідати інші країни, познайомила з багатьма героями, які стали моїми хорошими друзями. Люблю читати різні книжки, але найбільше подобаються ті, в яких розповідається про життя і долю моїх ровесників.

Під час літніх канікул я також не залишала книги без своєї уваги, адже з ними так приємно відпочивати.

Велике задоволення я отримала, читаючи роман американської письменниці Елеанор Портер «Полліанна». Головна героїня твору – дівчинка Полліанна. Вона моя ровесниця. Зовні героїня не дуже гарна. «… худенька дівчинка в червоній картатій сукні з волоссям, заплетеним у дві товсті коси… гарне личко у ластовині виглядало з-під солом’яного капелюшка,» – так автор змальовує її портрет. І я відразу мовби побачила свою однокласницю Тетянку. Чомусь перехотілося читати (Тетянка своєю поведінкою мало кому подобається в нашому класі). Але письменниця підкреслює незвичайну красу блакитних очей Полліанни, в яких відтворюється красива і чиста її душа.

Сторінка за сторінкою книга поступово відкривала для мене непросту і незвичайну історію життя маленької героїні. На її долю випало багато випробувань: рано залишилася сиротою, потім отримала тяжку травму хребта й була прикута до ліжка. Як я її жаліла! Але мама сказала, що цього робити не потрібно, бо Полліанна – сильна дівчинка (мама читала роман зі мною). І справді, дівчинка, незважаючи на все, радіє кожному дню і намагається до всім, з ким зустрічається. Під її впливом змінюються мешканці містечка Белдінгсвіль, які звикли жити лише для себе, замкнувшись у своєму дріб’язковому світі. Це інвалід місіс Сноу і містер Джон Пендлстон, і служниця Ненсі. А як Полліанна переймається долею свого однолітка Джиммі Біна!

Та чи не найбільше змінюється тітка Поллі, яка до приїзду Полліанни жила за суворими законами, робила будь-яку справу з посиленим почуттям обов’язку. Вона не вміла радіти і любити по-справжньому. Полліанна своєю душевністю та умінням радіти всьому, що трапляється в житті, змушує тітку стати кращою, доброю і щирою. І згодом та знаходить щастя разом із лікарем Чілтоном. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.

Мені дуже хочеться бути схожою на Полліанну, маленьку дівчинку, котра вміла «грати в радість». Хочу бути такою ж щирою, відвертою і душевною, радувати своїми добрими вчинками і підтримкою маму, тата і всіх, хто живе поряд зі мною та піклується про мене. Обов’язково розповім однокласниці Тані про Полліанну і пораджу прочитати твір Елеанор Портер. Вірю, що вона теж зміниться на краще під впливом цієї героїні. Адже, як стверджувала письменниця: «… кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям». Тож нехай це світло радості і щирості буде поряд зі мною, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді запанують серед людей мир, злагода, добро і милосердя і прийде до кожного Божа благодать. Я вірю в це.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Другие предметы
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота