У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий б він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності? («Из жалости я должен быть жесток») Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві.
У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий б він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності? («Из жалости я должен быть жесток») Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві.