Задачи. В пропуске у минут поставить порядковый номер. Порядковый номер: 9. 1) Вычислить на какой высоте в Санкт-Петербурге бывает верхняя кульминация звезды Антарес (α Скорпиона), если склонение светила (δ) = - 16º19' и кульминирует оно к югу от зенита, а географическая широта города = 59º ...'. 2) Вычислить полуденую высоту Солнца в Архангельске и в Ашхабаде в дни летнего и зимнего солнцестояния. δ лет. =+23,5º δ зим. = -23,5º. Минуты в широте города заменить порядковым номером по списку. (Задание 3, фото прикреплено). тк для меня это очень важно.
Ігрова діяльність дитини є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій. В процесі гри формується багато нових складних здібностей дитини. До двох років діти вже можуть бавитися в елементарні логічні і тематичні ігри.
З розвитком символічної гри (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) змінюється ставлення дитини до інших дітей, якщо вони на першому році життя майже не взаємодіють між собою, то на 18-20 місяці вони починають взаємодіяти між партнерами по грі.
Заняття з дитиною від 1 до 3-х років направлені на подальший розвиток психомоторної, сенсорної, мовленнєвої сфер, пам’яті та уваги. Важливе значення набуває грамотний підбір ігрового матеріалу, іграшок, предметів, займаючись якими дитина навчається розуміти їх властивості (величину, форму, колір) і поступово переходити від маніпулювання виконання різноманітних, ціле направлених дій. Виконуючи завдання на групування предметів по величині, формі, кольору, дитина одночасно тренує пам’ять, розвиває тонку моторику пальців рук, мислеве сприймання
Інколи нам здається, що ми прекрасно знаємо, як «взути черевики іншого» — і насправді хочемо увійти в ситуацію людини, коли чуємо, що в її житті сталося щось тяжке. Однак ми можемо помилятися щодо того, чим для цього іншого є підтримка, і замість давати її — мимохіть влазимо з чоботами у чиєсь серце. А воно ж таке чутливе, що наші тверді підошви завдають ще більшого болю. Тому, щоби взути чиєсь взуття, треба спершу зняти своє. Я вірю, що найпрекрасніші моменти між людьми стаються тоді, коли вони відчувають, що їх зрозуміли, вислухали і прийняли. Це такий невід’ємний елемент будування власного внутрішнього «дому», затишку свого серця, де завдяки такому досвіду ми можемо вчитися любити самих себе та довіряти іншим. Вислухання також допомагає творити глибокі й тривалі зв’язки — бо тих, що поверхові, для життя нам замало. Попри найкращі наміри, що нами керують, не всі наші втручання покращують самопочуття людини, яку ми хочемо розрадити. Зрештою — може, сама ідея «втішання» надміру розрекламована і зовсім не про це йдеться людині, яка довіряє нам настільки, що відкриває перед нами якусь болісну частинку себе. Якби спробувати це якось упорядкувати, в шкалі від байдужості («мене не стосується те, що ти переживаєш») до емпатії, то можна вирізнити кілька менш чи більш помічних стратегій вислуховування іншої людини.
Ігрова діяльність дитини є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій. В процесі гри формується багато нових складних здібностей дитини. До двох років діти вже можуть бавитися в елементарні логічні і тематичні ігри.
З розвитком символічної гри (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) змінюється ставлення дитини до інших дітей, якщо вони на першому році життя майже не взаємодіють між собою, то на 18-20 місяці вони починають взаємодіяти між партнерами по грі.
Заняття з дитиною від 1 до 3-х років направлені на подальший розвиток психомоторної, сенсорної, мовленнєвої сфер, пам’яті та уваги. Важливе значення набуває грамотний підбір ігрового матеріалу, іграшок, предметів, займаючись якими дитина навчається розуміти їх властивості (величину, форму, колір) і поступово переходити від маніпулювання виконання різноманітних, ціле направлених дій. Виконуючи завдання на групування предметів по величині, формі, кольору, дитина одночасно тренує пам’ять, розвиває тонку моторику пальців рук, мислеве сприймання
Объяснение:
Інколи нам здається, що ми прекрасно знаємо, як «взути черевики іншого» — і насправді хочемо увійти в ситуацію людини, коли чуємо, що в її житті сталося щось тяжке. Однак ми можемо помилятися щодо того, чим для цього іншого є підтримка, і замість давати її — мимохіть влазимо з чоботами у чиєсь серце. А воно ж таке чутливе, що наші тверді підошви завдають ще більшого болю. Тому, щоби взути чиєсь взуття, треба спершу зняти своє. Я вірю, що найпрекрасніші моменти між людьми стаються тоді, коли вони відчувають, що їх зрозуміли, вислухали і прийняли. Це такий невід’ємний елемент будування власного внутрішнього «дому», затишку свого серця, де завдяки такому досвіду ми можемо вчитися любити самих себе та довіряти іншим. Вислухання також допомагає творити глибокі й тривалі зв’язки — бо тих, що поверхові, для життя нам замало. Попри найкращі наміри, що нами керують, не всі наші втручання покращують самопочуття людини, яку ми хочемо розрадити. Зрештою — може, сама ідея «втішання» надміру розрекламована і зовсім не про це йдеться людині, яка довіряє нам настільки, що відкриває перед нами якусь болісну частинку себе. Якби спробувати це якось упорядкувати, в шкалі від байдужості («мене не стосується те, що ти переживаєш») до емпатії, то можна вирізнити кілька менш чи більш помічних стратегій вислуховування іншої людини.