При создании банка было эмитировано 1 млн. акций номиналом 1000 руб. Реализация акций составила 50% по цене 1100 руб. за акцию. Через 2 года успешной работы банк выкупил арендованное здание за 120 млн. руб. На отчётную дату банк выдал кредитов на 6500 млн. руб., в кассе банка 50 млн. руб., привлечено межбанковских кредитов на 800 млн. руб., в том числе один на 600 млн. руб. на 6 лет под 6% годовых.
Фонды банка 100 млн. руб., амортизация 0 руб., прочие активы 450 млн. руб., нераспределённая прибыль 20 млн. руб.
Определите: величину собственного капитала и обязательств банка.
Бюджет семьи – очень важная вещь, без него никакая семья не может прожить, потому что бюджет семьи является источником средств для удовлетворения потребностей членов семьи.
Бюджет семьи складывается общими силами – каждый член семьи в этом участвует – в классическом виде. Что это значит? Это значит, что заработная плата родителей, стипендия детей, пенсия бабушек и дедушек, дивиденды, доходы с недвижимости и даже проценты со вкладов в банке, а также многое другое формирует семейный бюджет.
А поскольку все участвуют в формировании бюджета, то он тратится также на всех.
Техника расстрачивания разная – кто-то тратит на все подряд, а потом дружно всей семьей дожидается новых выплат, а кто-то подходит к трате денег рационально, то есть составляет список трат, и сначала оплачивает все самое необходимое (оплату аренды квартиры, оплату коммунальных услуг, продукты, необходима одежда и сбережения), а потом если средства останутся на второстепенные вещи, а если средства все еще есть и в сбережения тоже отложено, то семья может себе позволить и совсем необязательные вещи.
Объяснение:
Вообще, составлять семейный бюджет не сложно. Гораздо сложнее потратить его так, чтобы деньги остались до следующего месяца.
Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить: "Не ходи, синку,— каже,— холодно, змерзнеш, та ще, крий боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш". Прийде весна або літо — знов не пуска: "Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме". Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба у неділю поведе до церкви та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. "Ходім, мамо, додому,— хлипа,— їсти хочу!" То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати.
Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було старий і стане доказувать жінці:
— На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!
— Е, чоловіче,— одкаже жінка,— як бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!
Уже Павлусеві минув і двадцятий, вже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.
— Не ходи туди, синку,— каже,— на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать як рідна мати.
Так не привів же їй бог оженити сина. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: "Меду та й меду!" У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого й є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила у попа. За один цільничок обіщала бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький — ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.