Пустыни и полупустыни - природная зона, характеризующаяся практически полным отсутствием растительности и очень бедным животным миром. 1. Пустыни прежде всего распространены в тропиках. Тропические пустыни занимают территорию большей части тропической Африки и Австралии, западного побережья тропического пояса Южной Америки, а также территорию Аравийского полуострова в Евразии. Здесь их формирование связано с круглогодичным господством тропической воздушной массы, влияние которой усиливается рельефом местности и холодными течениями у побережья. Климат - тропический сухой Природные условия пустынь исключительно суровы. Количество осадков здесь не превышает 250 мм в год, а на значительных площадях - менее 100 мм. Самой засушливой пустыней в мире является пустыня Атакама, где осадков не регистрировалось 400 лет. Самая большая пустыня мира - Сахара, расположившаясая в Северной Африке. Её название переводится с арабского именно как "пустыня". Здесь была зафиксирована самая высокая температура воздуха на планете +58°C. Под палящими лучами солнца в летние месяцы, когда оно в полдень достигает зенита, песок под ногами раскаляется до огромных температур. Однако, с заходом солнца температура в пустыне резко падает, перепады достигают десятков градусов в течение суток, а зимней ночью здесь даже случаются заморозки. Всему виной постоянно ясное небо за счет нисходящих потоков сухого воздуха с экватора, из-за этого здесь почти не образуются облака. Огромные открытые пространства пустынь совершенно не препятствуют перемещению воздуха вдоль поверхности земли, что приводит к возникновению сильнейших ветров. Пыльные песчаные бури приходят неожиданно, принося тучи песка и потоки раскаленного воздуха. Весной и летом в Сахаре поднимается сильный ветер - самум, что дословно можно перевести как "ядовитый ветер". Он может длиться всего 10-15 минут, но раскаленный пыльный воздух очень опасен для человека, он обжигает кожу, песок не дает свободно дышать, многие путешественники и караваны погибали в пустынях под этим смертоносным ветром. Также в конце зимы - начале весны в Северной Африке из пустыни практически каждый год начинает дуть сезонный ветер - хамсин, что на арабском значит "пятьдесят", так как в среднем он дует в течение пятидесяти дней. 2. Пустыни умеренных широт, в отличие от тропических пустынь, характеризуются ещё и сильными перепадами температуры в течение года. Жаркое лето сменяется холодной, суровой зимой. Колебания температуры воздуха за год могут составлять около 100°C. Зимние морозы в пустынях умеренного пояса Евразии опускаются до -50°C, климат - резко континентальный. 3. Субтропический внутриконтинентальный климат характерен для пустынь субтропического пояса. Средняя температура июля изменяется от 25 до 35 С и выше Средняя температура января 5-15 С и более. Среднегодовое количество осадков не более 300 мм. Полупустыни занимают промежуточное положение: - между зонами пустынь и степей в умеренных и субтропических поясах; - между зонами пустынь и саванн в тропическом поясе. Полупустыням умеренного пояса свойственен сухой континентальный климат с годовой суммой осадков, обычно не превышающей 300 мм. Поверхностный сток небольшой, реки в сухое время года обычно пересыхают. Растительность полупустынных зон обычно разреженная с преобладанием злаково-полынных сообществ, многолетних трав и кустарничков. Полупустыни тропических и субтропических поясов Климат континентальный, лето жаркое (тем-ра воздуха 20–30 °C, местами до 50 °C), зима прохладная, тем-ра воздуха в горах может понижаться до 0 °C. Осадков выпадает 200–250 мм в год, в горах – до 400–500 мм. Поверхностный сток незначителен, постоянных рек мало.
"Незвичайна людина" або ще — "геніальний поет Шотландії",— так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селянина, який став видатним художником слова.
Його країна була країною героїчної і трагічної долі: в 1707 році вона після важкої багатовікової боротьби була об'єднана з Англією й відчула на собі її великий вплив. Внаслідок швидкого зростання буржуазних відношень, огороджування та промислового перевороту почали зникати стародавні кланові традиції, відбулося масове озлидніння вільних землеробів та дрібних ремісників. Два повстання проти англійців (1715 та 1745 років) були жорстоко придушені й призвели до ще більшого посилення гніту, податкового та бюрократичного натиску на найбідніше населення. Такою була соціально-політична ситуація, в якій розвивалася творчість Бернса. З ранніх років у його свідомості перепліталися загострене відчуття національної гордості за минуле Шотландії і скорботне відчуття трагізму її теперішнього становища.
Як людина та як поет Бернс формувався під впливом двох національних культур — шотландської та англійської. Їх взаємодія склалася здавна, але після унії загальнодержавною мовою була визнана англійська, а шотландська зведена до рівня діалекту. Панівні класи Англії намагалися насадити свою культуру, що не могло не породити в переможеному, але не зламаному народі непереборного бажання зберегти національні традиції, зберегти рідну мову. Працюючи в цих умовах, Роберт Бернс зумів піднятися і над рабським схиленням перед англійською літературою, і над національною обмеженістю, зумів поєднати у своїй поезії все найкраще з обох літературних традицій, по-своєму осмисливши й синтезувавши їх.
Роберт Бернс народився в сім'ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій пращ на фермах, орендування яких було вигідне лише для землевласників.
Зіткнення з жадібними й грубими володарями, з проповідниками кальвіністських общин і простими людьми в невеликих селах південно-західної Шотландії, де минула дитинство та юність поета, рано познайомили його з нерівністю та утиском бідняків. Людина незалежного розуму й гордої душі, він глибоко співчував таким, як він сам, безправним трудівникам.
Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором'язливий сільський вчитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність — все це отримано шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти.
Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш про світле юнацьке кохання ("Надзвичайна Неллі") було написано в п'ятнадцять років. За ним з'явилися й інші. їх любили, запам'ятовували друзі Бернса — сільська молодь, місцеві інтелігенти. За передплатою цих шанувальників у провінційному містечку 1786 року вперше була опублікована маленька книжка його віршів ("Кільмарнокський томик"). Жодне з единбурзьких видань більшої за обсягом книжки поем і лірики ("Единбурзький том",1787), навіть мода на поета-орача в салонах Единбурга не змінили участі Бернса. Він прожив у цьому місті близько двох років, бував у вищих колах, де викликав лише поблажливу цікавість і розмови, але продовжував жити в злиднях, в тривозі за рідних, без впевненості в завтрашньому дні. У "Стансах на ніщо" він сміливо назвав нікчемами тих, з ким йому доводилося зустрічатися в Единбурзі, які були байдужими до поета, до бід трудівників
РОБЕРТ БЕРНС
(1759-1796)
"Незвичайна людина" або ще — "геніальний поет Шотландії",— так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селянина, який став видатним художником слова.
Його країна була країною героїчної і трагічної долі: в 1707 році вона після важкої багатовікової боротьби була об'єднана з Англією й відчула на собі її великий вплив. Внаслідок швидкого зростання буржуазних відношень, огороджування та промислового перевороту почали зникати стародавні кланові традиції, відбулося масове озлидніння вільних землеробів та дрібних ремісників. Два повстання проти англійців (1715 та 1745 років) були жорстоко придушені й призвели до ще більшого посилення гніту, податкового та бюрократичного натиску на найбідніше населення. Такою була соціально-політична ситуація, в якій розвивалася творчість Бернса. З ранніх років у його свідомості перепліталися загострене відчуття національної гордості за минуле Шотландії і скорботне відчуття трагізму її теперішнього становища.
Як людина та як поет Бернс формувався під впливом двох національних культур — шотландської та англійської. Їх взаємодія склалася здавна, але після унії загальнодержавною мовою була визнана англійська, а шотландська зведена до рівня діалекту. Панівні класи Англії намагалися насадити свою культуру, що не могло не породити в переможеному, але не зламаному народі непереборного бажання зберегти національні традиції, зберегти рідну мову. Працюючи в цих умовах, Роберт Бернс зумів піднятися і над рабським схиленням перед англійською літературою, і над національною обмеженістю, зумів поєднати у своїй поезії все найкраще з обох літературних традицій, по-своєму осмисливши й синтезувавши їх.
Роберт Бернс народився в сім'ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій пращ на фермах, орендування яких було вигідне лише для землевласників.
Зіткнення з жадібними й грубими володарями, з проповідниками кальвіністських общин і простими людьми в невеликих селах південно-західної Шотландії, де минула дитинство та юність поета, рано познайомили його з нерівністю та утиском бідняків. Людина незалежного розуму й гордої душі, він глибоко співчував таким, як він сам, безправним трудівникам.
Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором'язливий сільський вчитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність — все це отримано шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти.
Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш про світле юнацьке кохання ("Надзвичайна Неллі") було написано в п'ятнадцять років. За ним з'явилися й інші. їх любили, запам'ятовували друзі Бернса — сільська молодь, місцеві інтелігенти. За передплатою цих шанувальників у провінційному містечку 1786 року вперше була опублікована маленька книжка його віршів ("Кільмарнокський томик"). Жодне з единбурзьких видань більшої за обсягом книжки поем і лірики ("Единбурзький том",1787), навіть мода на поета-орача в салонах Единбурга не змінили участі Бернса. Він прожив у цьому місті близько двох років, бував у вищих колах, де викликав лише поблажливу цікавість і розмови, але продовжував жити в злиднях, в тривозі за рідних, без впевненості в завтрашньому дні. У "Стансах на ніщо" він сміливо назвав нікчемами тих, з ким йому доводилося зустрічатися в Единбурзі, які були байдужими до поета, до бід трудівників