Основные признаки зоны экваториальных лесов. Характернейший признак влажного экваториального леса — обилие лиан и эпифитов.
Саванны — обширные пространства в субэкваториальном поясе, покрытые травяной растительностью с редко разбросанными деревьями и кустарниками. Типичны для субэкваториального климата с резким разделением года на сухой и дождливый сезоны.
Пустыня — природная зона, характеризующаяся равнинной поверхностью, разреженностью или отсутствием флоры и специфической фауной.
Различают песчаные, каменистые, глинистые, солончаковые пустыни. Отдельно выделяют снежные пустыни (в Антарктиде и Арктике — арктическая пустыня) . Самая известная песчаная пустыня — Сахара (самая большая песчаная пустыня по площади) , занимающая всю северную часть африканского континента. Близки к пустыням полупустыни (опустыненные степи) , также относящиеся к экстремальным ландшафтам.
Розпад Радянської імперії кардинально змінив геополітичну ситуацію не лише в Європі, але і Азії. Тому, крім традиційних макрорегіонів Південно-Західної, Південної, Південно-Східної і Східної Азії, назріла необхідність виділити ще один регіон – Центральна Азія. Він включає колишні республіки СРСР – Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан. Площа Центральної Азії складає 4 647 тис. кв. км.
Центральна Азія знаходиться у центрі Азії, простягаючись від Каспійського моря на заході до Алтайських гір на сході (понад 3000 км) і від боліт Західного Сибіру на півночі до гірських хребтів Гіндукушу на півдні (майже 3000 км).
Віддаленість Центральної Азії від морів та океанів ускладнює розвиток зовнішньоекономічних зв`язків. Найближчі до цих країн порти Індійського океану для них недоступні, тому що відсутні транзитні залізниці через гірські хребти Гіндукушу, Копетдагу та Іранського нагір`я. Між собою та з сусідніми країнами – Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном – держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв’язок регіону з країнами Закавказзя.
Відповідь:
Основные признаки зоны экваториальных лесов. Характернейший признак влажного экваториального леса — обилие лиан и эпифитов.
Саванны — обширные пространства в субэкваториальном поясе, покрытые травяной растительностью с редко разбросанными деревьями и кустарниками. Типичны для субэкваториального климата с резким разделением года на сухой и дождливый сезоны.
Пустыня — природная зона, характеризующаяся равнинной поверхностью, разреженностью или отсутствием флоры и специфической фауной.
Различают песчаные, каменистые, глинистые, солончаковые пустыни. Отдельно выделяют снежные пустыни (в Антарктиде и Арктике — арктическая пустыня) . Самая известная песчаная пустыня — Сахара (самая большая песчаная пустыня по площади) , занимающая всю северную часть африканского континента. Близки к пустыням полупустыни (опустыненные степи) , также относящиеся к экстремальным ландшафтам.
Розпад Радянської імперії кардинально змінив геополітичну ситуацію не лише в Європі, але і Азії. Тому, крім традиційних макрорегіонів Південно-Західної, Південної, Південно-Східної і Східної Азії, назріла необхідність виділити ще один регіон – Центральна Азія. Він включає колишні республіки СРСР – Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан. Площа Центральної Азії складає 4 647 тис. кв. км.
Центральна Азія знаходиться у центрі Азії, простягаючись від Каспійського моря на заході до Алтайських гір на сході (понад 3000 км) і від боліт Західного Сибіру на півночі до гірських хребтів Гіндукушу на півдні (майже 3000 км).
Віддаленість Центральної Азії від морів та океанів ускладнює розвиток зовнішньоекономічних зв`язків. Найближчі до цих країн порти Індійського океану для них недоступні, тому що відсутні транзитні залізниці через гірські хребти Гіндукушу, Копетдагу та Іранського нагір`я. Між собою та з сусідніми країнами – Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном – держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв’язок регіону з країнами Закавказзя.