1.в треугольнике abc дано: ab = 10, ac = 12, cosa = −13.найдите сторону bc. 2.в треугольнике abc дано: ab = 17,82⋅√6, ∠b = 45градусов., ∠c =60градусов . найдите сторону ac
В основі материка лежить Північноамериканська платформа, що на північному сході виходить на поверхню у вигляді Канадського кристалічного щита (платформа займає майже 3/4 поверхні материка й значну частину Канадського Арктичного архіпелагу й Гренландії). На заході в резуль-таті зіткнення Тихоокеанської й Північноамериканської літосферних плит сформувалася область середньої й молодої складчастості, що простягнулася з півночі на південь на 9000 км (через Центральну Америку вона тягнеться на південноамериканський материк). На сході до платформи приєднується область давньої й найдавнішої складчастості — гори Аппалачі з висотами до 2000 м.
Північно-східна частина платформи під вагою давнього льодовика подекуди прогнулася. Про-гини, заповнені пізніше водою, утворили Гудзонову затоку й більш дрібні затоки й протоки, що відокремили від материка Канадський Арктичний архіпелаг. Унаслідок розломів від платформи відокремився острів Гренландія.
(Подальшу свою розповідь учитель супроводжує демонстрацією ілюстрацій.) Під час льодовикової епохи клімат Північної півкулі був суворішим, ніж сьогодні. Гігантський льодовик, розбитий на окремі блоки, повільно сповзав, відколював дрібні уламки, захоплював цілі брили гірських порід і ніс їх із собою. На південній окраїні льодовик починав танути, численні річки й струмки виносили з-під льоду гальку, пісок, часточки глини. Іноді такі водні потоки протягом тривалого часу текли в льодовику, утворюючи своєрідний тунель, і тоді накопичувалися вузькі й довгі піщані й глиняні вали. Під дією талих вод утворювалися піщані наноси, простягнулися вузькі поздовжні піднесення, що нагадують залізничні насипи, по всій території виникли величезні валуни, талі води заповнили виорані льодовиком зниження й створили численні озера. Так утворився ландшафт, характерний для областей давнього зледеніння.
Середня висота Північної Америки над рівнем моря — 720 м, тоді як Південної — на 140 м ме-нше (580 м), однак максимальна висота більша в Південної Америки (г. Аконкагуа — 6960 м), на заході материків тягнуться молоді гори, на сході — старі гори (у Південній Америці — плоско-гір’я). Середня частина материків рівнинна. При цьому в Північній Америці низовини займають меншу площу, ніж височини, а в Південній Америці значна частина поверхні припадає на плоско-гір’я. Пояс гір на заході Північної Америки більш широкий, ніж у Південній. Перепад висот між гірським, західним районом і східним, рівнинним у Північній Америці не такий різкий, як у Пів-денній, оскільки на схід від гір Північної Америки тягнеться плоскогір’я (Великі рівнини), а потім уже низовина; у Південній Америці високогір’я відразу переходять у низовину.
Цікаві факти
Уздовж східного узбережжя Північної Америки в напрямку з південного заходу на північний схід простягнулися Аппалачські гори. Вони являють собою широку смугу хребтів і плато, що ви-тягнулася більш ніж на 2000 км від штату Алабама до затоки Св. Лаврентія. Гори продовжуються і на острові Ньюфаундленд.
Особливості Аппалачів обумовлені їхнім віком. Південна частина гірської країни була зібрана у складки сотні мільйонів років тому. Північна частина разом з островом Ньюфаундленд випробу-вала горотворення тільки в першій половині палеозою. Межею між ними вважають глибоку тек-тонічну западину, що проходить від озера Ері й по долині р. Гудзон.
Північні Аппалачі нижчі за Південні. Вони являють собою хвилясте плоскогір’я, над яким здіймаються гірські хребти, масиви й поодинокі гори. Найбільш гориста територія на північ від Нью-Йорка й на схід від озера Онтаріо.
У четвертинному періоді Північні Аппалачі покривали льодовик і залишили відкладення у ви-гляді кінцево-моренних валів, яких багато в міжгірних зниженнях.
По характеру строения поверхности на материке выделяются две части. На востоке по большей части преобладают низменные, возвышенные равнины и плоскогорья, на западе — самые длинные горные цепи Анд. Формирование Анд началось еще в палеозое и не закончилось до сих пор. Анды продолжают подниматься, извергаются вулканы, происходят сильные землетрясения.
В рельефе Южной Америки схематически выделяются три орографических пояса: средневысотные нагорья на востоке (Гвианское, Бразильское и плато Патагонии) , высокая складчатая система Анд, протягивающаяся вдоль западной и северной окраин континента и переходящая в горные цепи Центральной Америки, и низменности и равнины, располагающиеся преимущественно между Андами и нагорьями. Эта орографическая схема отражает в общих чертах основные структурные особенности материка — платформенный характер Внеандийского Востока и геосинклинальный — Андийского Запада. Нагорья соответствуют крупным антеклизам Южно-Американской (Гвиано-Бразильской) и Патагонской платформ, равнины и низменности — краевым или предгорным прогибам и впадинам, а Анды — сложной системе мегаантикли-нориев и межгорных прогибов, возникших в пределах Андийской геосинклинальной области.
В основі материка лежить Північноамериканська платформа, що на північному сході виходить на поверхню у вигляді Канадського кристалічного щита (платформа займає майже 3/4 поверхні материка й значну частину Канадського Арктичного архіпелагу й Гренландії). На заході в резуль-таті зіткнення Тихоокеанської й Північноамериканської літосферних плит сформувалася область середньої й молодої складчастості, що простягнулася з півночі на південь на 9000 км (через Центральну Америку вона тягнеться на південноамериканський материк). На сході до платформи приєднується область давньої й найдавнішої складчастості — гори Аппалачі з висотами до 2000 м.
Північно-східна частина платформи під вагою давнього льодовика подекуди прогнулася. Про-гини, заповнені пізніше водою, утворили Гудзонову затоку й більш дрібні затоки й протоки, що відокремили від материка Канадський Арктичний архіпелаг. Унаслідок розломів від платформи відокремився острів Гренландія.
(Подальшу свою розповідь учитель супроводжує демонстрацією ілюстрацій.) Під час льодовикової епохи клімат Північної півкулі був суворішим, ніж сьогодні. Гігантський льодовик, розбитий на окремі блоки, повільно сповзав, відколював дрібні уламки, захоплював цілі брили гірських порід і ніс їх із собою. На південній окраїні льодовик починав танути, численні річки й струмки виносили з-під льоду гальку, пісок, часточки глини. Іноді такі водні потоки протягом тривалого часу текли в льодовику, утворюючи своєрідний тунель, і тоді накопичувалися вузькі й довгі піщані й глиняні вали. Під дією талих вод утворювалися піщані наноси, простягнулися вузькі поздовжні піднесення, що нагадують залізничні насипи, по всій території виникли величезні валуни, талі води заповнили виорані льодовиком зниження й створили численні озера. Так утворився ландшафт, характерний для областей давнього зледеніння.
Середня висота Північної Америки над рівнем моря — 720 м, тоді як Південної — на 140 м ме-нше (580 м), однак максимальна висота більша в Південної Америки (г. Аконкагуа — 6960 м), на заході материків тягнуться молоді гори, на сході — старі гори (у Південній Америці — плоско-гір’я). Середня частина материків рівнинна. При цьому в Північній Америці низовини займають меншу площу, ніж височини, а в Південній Америці значна частина поверхні припадає на плоско-гір’я. Пояс гір на заході Північної Америки більш широкий, ніж у Південній. Перепад висот між гірським, західним районом і східним, рівнинним у Північній Америці не такий різкий, як у Пів-денній, оскільки на схід від гір Північної Америки тягнеться плоскогір’я (Великі рівнини), а потім уже низовина; у Південній Америці високогір’я відразу переходять у низовину.
Цікаві факти
Уздовж східного узбережжя Північної Америки в напрямку з південного заходу на північний схід простягнулися Аппалачські гори. Вони являють собою широку смугу хребтів і плато, що ви-тягнулася більш ніж на 2000 км від штату Алабама до затоки Св. Лаврентія. Гори продовжуються і на острові Ньюфаундленд.
Особливості Аппалачів обумовлені їхнім віком. Південна частина гірської країни була зібрана у складки сотні мільйонів років тому. Північна частина разом з островом Ньюфаундленд випробу-вала горотворення тільки в першій половині палеозою. Межею між ними вважають глибоку тек-тонічну западину, що проходить від озера Ері й по долині р. Гудзон.
Північні Аппалачі нижчі за Південні. Вони являють собою хвилясте плоскогір’я, над яким здіймаються гірські хребти, масиви й поодинокі гори. Найбільш гориста територія на північ від Нью-Йорка й на схід від озера Онтаріо.
У четвертинному періоді Північні Аппалачі покривали льодовик і залишили відкладення у ви-гляді кінцево-моренних валів, яких багато в міжгірних зниженнях.
В рельефе Южной Америки схематически выделяются три орографических пояса: средневысотные нагорья на востоке (Гвианское, Бразильское и плато Патагонии) , высокая складчатая система Анд, протягивающаяся вдоль западной и северной окраин континента и переходящая в горные цепи Центральной Америки, и низменности и равнины, располагающиеся преимущественно между Андами и нагорьями. Эта орографическая схема отражает в общих чертах основные структурные особенности материка — платформенный характер Внеандийского Востока и геосинклинальный — Андийского Запада. Нагорья соответствуют крупным антеклизам Южно-Американской (Гвиано-Бразильской) и Патагонской платформ, равнины и низменности — краевым или предгорным прогибам и впадинам, а Анды — сложной системе мегаантикли-нориев и межгорных прогибов, возникших в пределах Андийской геосинклинальной области.