Квáнтовий комп'ю́тер — фізичний обчислювальний пристрій, функціонування якого ґрунтується на принципах квантової механіки, зокрема, принципі суперпозиції та явищі квантової заплутаності. Такий пристрій відрізняється від звичайного транзисторного комп'ютера зокрема тим, що класичний комп'ютер оперує даними, закодованими у двійкових розрядах (бітах), кожен з яких завжди перебуває в одному з двох станів (0 або 1), коли квантовий комп'ютер використовує квантові біти (кубіти), які можуть знаходитися у суперпозиції станів. Інформатико-теоретичною моделлю такого обчислювального пристрою є квантова машина Тюрінга, або універсальний квантовий комп'ютер, яка була розроблена Девідом Дойчем у 1985 році[1]. Квантовий комп'ютер має низку спільних ознак із недетермінованим та ймовірнісним комп'ютерами, але ці пристрої не є тотожними. Вважається, що вперше ідею використання принципів квантової механіки для виконання обчислень висловили Манін Юрій Іванович у книзі «Обчислювальне і необчислювальне» у 1980 році[2] та Річард Фейнман у лекції на Першій конференції з фізики обчислень у МТІ в 1981 році[3][4], хоча пропозиції використання напівцілих спінів як найпростіших обчислювальних елементів лунали і раніше[
Однією з принципів роботи квантових комп'ютерів є складність квантового програмування. Квантове програмування є набором комп'ютерних мов програмування, які дозволяють запис квантового алгоритму з використанням конструкцій високого рівня. Завдання квантових мов не полягає у тому, щоб надати інструмент для програмістів, а в тому, щоб надати інструменти для дослідників, щоб зрозуміти краще, як працюють квантові обчислення і як формально доводити коректність квантових алгоритмів. Можна виділити дві основні групи квантових мов програмування: імперативні квантові мови програмування і функціональні квантові мови програмування. Найбільш відомими представниками першої групи є QCL і LanQ. Щоб працювати з квантовими комп'ютерами доведеться вивчити нові мови програмування. Також, щоб атом розумів що від нього хоче програміст, були розроблені кілька підходів. Наприклад MR створив імперативну мову квантового програмування QCL, а King і VST застосували для моделювання квантових ефектів на класичних комп'ютерах бібліотеки HASKELL. Також Пітер Селінгер запропонував функціональну мову квантового програмування QPL, в якому допускаються поєднувати класичний і квантовий інструкції. Але квантовий комп’ютер не зможе замінити класичних комп’ютерів. Звісно квантові комп’ютери швидші, але це стосується тільки спеціальних типів обчислень де необхідно використовувати стани суперпозиції, які доступні одночасно. Якщо просто дивитися відео у високій роздільній здатності, сидіти в Інтернеті, працювати з документами, то ви не досягнете якоїсь більшої швидкості
Квáнтовий комп'ю́тер — фізичний обчислювальний пристрій, функціонування якого ґрунтується на принципах квантової механіки, зокрема, принципі суперпозиції та явищі квантової заплутаності. Такий пристрій відрізняється від звичайного транзисторного комп'ютера зокрема тим, що класичний комп'ютер оперує даними, закодованими у двійкових розрядах (бітах), кожен з яких завжди перебуває в одному з двох станів (0 або 1), коли квантовий комп'ютер використовує квантові біти (кубіти), які можуть знаходитися у суперпозиції станів. Інформатико-теоретичною моделлю такого обчислювального пристрою є квантова машина Тюрінга, або універсальний квантовий комп'ютер, яка була розроблена Девідом Дойчем у 1985 році[1]. Квантовий комп'ютер має низку спільних ознак із недетермінованим та ймовірнісним комп'ютерами, але ці пристрої не є тотожними. Вважається, що вперше ідею використання принципів квантової механіки для виконання обчислень висловили Манін Юрій Іванович у книзі «Обчислювальне і необчислювальне» у 1980 році[2] та Річард Фейнман у лекції на Першій конференції з фізики обчислень у МТІ в 1981 році[3][4], хоча пропозиції використання напівцілих спінів як найпростіших обчислювальних елементів лунали і раніше[
Можна виділити дві основні групи квантових мов програмування: імперативні квантові мови програмування і функціональні квантові мови програмування. Найбільш відомими представниками першої групи є QCL і LanQ.
Щоб працювати з квантовими комп'ютерами доведеться вивчити нові мови програмування. Також, щоб атом розумів що від нього хоче програміст, були розроблені кілька підходів. Наприклад MR створив імперативну мову квантового програмування QCL, а King і VST застосували для моделювання квантових ефектів на класичних комп'ютерах бібліотеки HASKELL. Також Пітер Селінгер запропонував функціональну мову квантового програмування QPL, в якому допускаються поєднувати класичний і квантовий інструкції.
Але квантовий комп’ютер не зможе замінити класичних комп’ютерів. Звісно квантові комп’ютери швидші, але це стосується тільки спеціальних типів обчислень де необхідно використовувати стани суперпозиції, які доступні одночасно. Якщо просто дивитися відео у високій роздільній здатності, сидіти в Інтернеті, працювати з документами, то ви не досягнете якоїсь більшої швидкості