1)Каким образом восточные страны вытягивались в систему мирового капиталистического хозяйства? 2) какие причины привели народы востока к национально-освободительному движению?
2 фото Преображенськиц собор в Чернігові. 1036 рік.Після смерті Володимира Святославича, в 1015 році почалися часи князівських чвар та ворожих нападів. Мир настав тільки після того, як Ярослав Володимирович та Мстислав Володимирович поділили між собою землі. У перші десятиліття князювання Ярослава великого будівництва в Києві не проводилося. На противагу цьому в Чернігові, який був центром князівства в якому правив Мстислав починається спорудження князівського центру. Дослідники припускають, що князь багато в чому наслідував свого батька Володимира. Ще будучи князем у Тмуторокані, 1022 року Мстилав побудував Богородичну церкву, можливо взявши за взірець Богородичну Десятинну церкву в Києві. Під час Тмутороканської експедиції 1952 року археолог Борис Рибаков дослідив залишки кам'яної церкви, яка за своїми технічними та архітектурними характеристиками була дуже схожа на Десятинну церкву в Києві. Таким чином, можна припустити, що це і була та сама Богородична церква, адже інших кам'яних споруд знайдено не було.Близько 1030 року Мстислав Володимирович починає будівництво Преображенського собору. Про його спорудження можна дізнатися з рядків літопису, що описує під 1036 роком смерть Мстислава: ,,Мстислав пішов на полювання. Розхворівся і помер. І поклали його в церкві у святому адже він сам його заложив і за його часу були стіни його возведені на висоту вершника, який сидів на коні з піднятою рукою’’.За припущенням дослідників тіло Мистислава було поховане в склепі, який розташовувався в лівій прибудові собору.Будівництво собору було завершене сином Ярослава Мудрого Святославом, який після смерті Мстислава очолив Чернігівське князівство.Під час татаро-монгольської навали собор зазнав руйнувань, зокрема було частково зруйновано склепіння та знищено бан Преображенський собор стояв у центрі палацових будов княжого «стольного граду» і був також усипальницею князів.
Важливим завданням для сьоґунату було питання тотального контролю за населенням Японії, яке він не міг здійснювати в умовах відкритості кордонів держави. Японці, особливо західних регіонів, все частіше виїжджали за море торгувати до Східної і Південно-Східної Азії, створюючи там «торгові колонії» і часто приймаючи християнську віру. Їхня діяльність збагачувала даймьо Західної Японії, де лояльність до сьоґунату була найнижчою. Це сильно лякало центральний уряд, який боявся посилення опозиції в країні.
Бажаючи винищити у країні християнство і обмежити вільну зовнішню торгівлю, сьоґунат взяв курс на ізоляцію Японії від Заходу і монополізацію торговельних відносин. У 1616 році (2 рік Ґенна) усі японські порти, за винятком Хірадо і Наґасакі, були закриті для європейських суден, а з 1624 по 1641 роки сьоґунат взагалі наклав вето на їхнє прибуття до Японії. Винятки становили кораблі голландців, чию торговельну факторію було перенесено на штучний острів Дедзіма у місті Наґасакі. Простим японцям суворо заборонялося входити з ними у контакт. У 1633 році (10-ий рік Кан'ей) центральна влада заборонила усім японським суднам, окрім тих, які мали державну ліцензію, плавати за кордон, а 1635 року (12 рік Кан'ей) наклала вето на виїзд з Японії та заборонила повернення додому тих японців, які перебували за її межами. Сьоґунат монополізував зовнішню торгівлю, встановивши порт Наґасакі місцем для торгівлі з Китаєм, Кореєю і Голландією. Як виняток, уряд дозволив лише периферійним ханам провінції Сацуми і півночі Хоккайдо торгувати з королівством Рюкю і айнами.
Таким чином, на середину 17 століття уряд Японії заклав основи своєї зовнішньої політики «закриття країни» сакоку (鎖国, «закрита країна») і дотримувався цього курсу аж до середини 19 століття. Ця політика сприяла ліквідації християнства у країні, збагаченню і посиленню сьоґунату, та формуванню самобутньої японської культури, яка була позбавлена впливу зовнішніх факторів на її розвиток.
2 фото Преображенськиц собор в Чернігові. 1036 рік.Після смерті Володимира Святославича, в 1015 році почалися часи князівських чвар та ворожих нападів. Мир настав тільки після того, як Ярослав Володимирович та Мстислав Володимирович поділили між собою землі. У перші десятиліття князювання Ярослава великого будівництва в Києві не проводилося. На противагу цьому в Чернігові, який був центром князівства в якому правив Мстислав починається спорудження князівського центру. Дослідники припускають, що князь багато в чому наслідував свого батька Володимира. Ще будучи князем у Тмуторокані, 1022 року Мстилав побудував Богородичну церкву, можливо взявши за взірець Богородичну Десятинну церкву в Києві. Під час Тмутороканської експедиції 1952 року археолог Борис Рибаков дослідив залишки кам'яної церкви, яка за своїми технічними та архітектурними характеристиками була дуже схожа на Десятинну церкву в Києві. Таким чином, можна припустити, що це і була та сама Богородична церква, адже інших кам'яних споруд знайдено не було.Близько 1030 року Мстислав Володимирович починає будівництво Преображенського собору. Про його спорудження можна дізнатися з рядків літопису, що описує під 1036 роком смерть Мстислава: ,,Мстислав пішов на полювання. Розхворівся і помер. І поклали його в церкві у святому адже він сам його заложив і за його часу були стіни його возведені на висоту вершника, який сидів на коні з піднятою рукою’’.За припущенням дослідників тіло Мистислава було поховане в склепі, який розташовувався в лівій прибудові собору.Будівництво собору було завершене сином Ярослава Мудрого Святославом, який після смерті Мстислава очолив Чернігівське князівство.Під час татаро-монгольської навали собор зазнав руйнувань, зокрема було частково зруйновано склепіння та знищено бан Преображенський собор стояв у центрі палацових будов княжого «стольного граду» і був також усипальницею князів.
Важливим завданням для сьоґунату було питання тотального контролю за населенням Японії, яке він не міг здійснювати в умовах відкритості кордонів держави. Японці, особливо західних регіонів, все частіше виїжджали за море торгувати до Східної і Південно-Східної Азії, створюючи там «торгові колонії» і часто приймаючи християнську віру. Їхня діяльність збагачувала даймьо Західної Японії, де лояльність до сьоґунату була найнижчою. Це сильно лякало центральний уряд, який боявся посилення опозиції в країні.
Бажаючи винищити у країні християнство і обмежити вільну зовнішню торгівлю, сьоґунат взяв курс на ізоляцію Японії від Заходу і монополізацію торговельних відносин. У 1616 році (2 рік Ґенна) усі японські порти, за винятком Хірадо і Наґасакі, були закриті для європейських суден, а з 1624 по 1641 роки сьоґунат взагалі наклав вето на їхнє прибуття до Японії. Винятки становили кораблі голландців, чию торговельну факторію було перенесено на штучний острів Дедзіма у місті Наґасакі. Простим японцям суворо заборонялося входити з ними у контакт. У 1633 році (10-ий рік Кан'ей) центральна влада заборонила усім японським суднам, окрім тих, які мали державну ліцензію, плавати за кордон, а 1635 року (12 рік Кан'ей) наклала вето на виїзд з Японії та заборонила повернення додому тих японців, які перебували за її межами. Сьоґунат монополізував зовнішню торгівлю, встановивши порт Наґасакі місцем для торгівлі з Китаєм, Кореєю і Голландією. Як виняток, уряд дозволив лише периферійним ханам провінції Сацуми і півночі Хоккайдо торгувати з королівством Рюкю і айнами.
Таким чином, на середину 17 століття уряд Японії заклав основи своєї зовнішньої політики «закриття країни» сакоку (鎖国, «закрита країна») і дотримувався цього курсу аж до середини 19 століття. Ця політика сприяла ліквідації християнства у країні, збагаченню і посиленню сьоґунату, та формуванню самобутньої японської культури, яка була позбавлена впливу зовнішніх факторів на її розвиток.
1615