1. Какое место православная религия, церковь занимала в государственной системе. 2. Какие внутренние противоречия имел союз церкви и государства? 3. Охарактеризуйте положение старообрядцев в первой половине XIX
Внутрішня : 1) поділеня території ханства на бейлики, які очолювали беї 2) єдиний правитель з династії Гіреїв 3) власний дораччий орган - диван ( муфтій, Калга, нуреддін, вкльможі) 4) був забовязаний брати участь у війні разом з Османами-турками 5) велике військо ( не тільки ханське, а й намісників) 6) велика кількість невільників 7) сильна кіннота
Зовнішня: 1) була під владою спочатку Візантії, а потім Османської імперії 2) влада хана була визнана чисельними ногайськими племенами, які кочували між Дунаєм на Кубанню 3) тривалий час мала право на спадкоємність Золотої Орди ( хани вважалися спадкоємця Чингисхана) 4) нескінченна кількість подарунків від сусідніх держав 5) походи татарських військ на українські землі
У ХV ст. було засновано державу – Кримське ханство (за назвою першої столиці - Кирим). У 1532 р. було засновано м. Бахчисарай, яке згодом стало новою столицею. Окрім п-ва до Кримського ханства входили території Пн. Причорномор’я.
Північним сусідом ханства була Річ Посполита, до складу якої входили українські землі. Кордон із Кримським ханством проходив через Степ, де від XVI ст. кочували підвладні хану ногайські орди. Південноукраїнські землі тривалий час залишалися незаселеним Диким Полем, оскільки таке небезпечне сусідство не дозволяло тут жити спокійно. Від набігів ногайських орд і татар страждали також інші регіони українських земель. Худоба, майно та самі люди ставали їхньою здобиччю. Лише в першій половині XVII ст. з українських земель татари забрали в рабство близько 300 тис. осіб. Їх продавали на невільничих ринках Кафи і Гезлеве, вивозили до Османської імперії та інших країн. Оскільки влада Речі Посполитої не могла забезпечити захист населення України, це завдання взяли на себе козаки.
Кримське ханство завжди перебувало в залежності від Османської імперії, і зовнішня політика Кримського ханства повністю відповідала політиці Османської імперії. За формою правління ханство було монархією. Управляв державою хан і державна рада – диван, складався з радників хана, його старшої дружини або матері і представників вищої знаті. До верхівки суспільства належали беки – великі землевласники, мурзи – представники військової аристократії і священники (муфтій – голова мусульманського духовенства). Кримське ханство було поділено на 7 бейликів на чолі яких стояли Беки, вони мали право суду, встановлювати розмір податків… Мурзи за службу отримували від беків землі і винагороди.
Більшість населення Ханства складали кримські татари. Які поділялись на 3 етнічні групи: передгірні татари, південнобережні татари та нащадки ногаїв (Ногайська орда кочувала за Дніпром у Приазов’ї). Усі вони сповідували мусульманство.
Переважна більшість населення займалась сільським господарством, вирощували ячмінь пшеницю, фрукти, овочі, виноград, льон. Із кримського меду готували східні солодощі. Головним заняття скотарів було конярство і вівчарство. Найважливішим промисловим виробництвом у Криму був видобуток солі, яке приносило хану величезні прибутки. Зокрема вони продавали сіль в Польщу, Туреччину і в українські землі також.
Центром торгівлі були міста Кафа, Гезльов і Перекоп, куди завозили найрізноманітніші товари.
Постійного війська у кримських татар не було. Хан і мурзи збирали добровольців, кількість яких могла досягати 100 тис. чоловік. У похід кожен воїн брав з собою 3-4 коня, що давало їм можливість рухатися дуже швидко, за день вони могли подолати 120 км. Озброювались вони шаблями, ножами, луками, пізніше вогнепальною зброєю.
Перейшовши кордон та потрапивши на територію України, татари два-три дні відпочивали неподалік кордону. Потім орда розпадалася на три загони, вони в свою чергу згодом – на ще менші загони, які йшли у різних напрямках. Таким чином татари оточували поселення з усіх боків, забирали людей, майно, худобу, і, навантажені, повільно відступали, уникаючи зустрічей з козаками, повертались назад у Крим.
Найвизначнішою постаттю кримського ханства того часу був Сахіб І Гірей (1532-1551).
- Для економічного посилення - кочівників ногайців він схилив до осілого життя.
- Облаштував морський порт в Гезльові (Євпаторія).
- Продовжив військову реформу – заснував корпус капи-кулу (аналог турецьких яничар).
- Побудував фортецю на Перекопському рові - це була важлива турецько-татарська фортеця, як закривала єдиний сухопутний прохід у Крим.
- Побудував Бахчисарайський палац.
Зовнішня політика Кримського ханства не була спрямована на захоплення чужих територій. Хани намагалися лише послабити ту сусідню державу, яку вони вважали найбільш сильнішою. Найбільшою загрозою вони вважали не слов’ян з півночі, а з Сходу. А саме кочівників Поволжя й Прикаспію постійно вдиралися в Крим. Саме на захист Криму й була в основному спрямована зовнішня політика кримських правителів.
В основному свої набіги кримські татари здійснювали за ясиром (невільниками). Чималих втрат ясир завдавав і населенню України.
Невільники завозились регулярно до Османської імперії і обкладалось митом та ринковим збором. Спочатку ясир перепродували на тимчасових ринках при татарських шляхах. Потім рабів продавали вже у великих містах. Значна кількість невільників залишалась у володінні кримських татар, тому податки за них збирались до ханської скарбниці.
Наприкінці ХVІ ст. Кримське ханство досягло своєї найвищої могутності. Йому сплачували данину Молдова, Польща і до 1685 р. Московське царство.
Отже, Кримське ханство – це татарська феодальна держава, яка за весь час свого існування вела «васальну» від Османської імперії зовнішню політику. По відношенню до території українських земель Кримське ханство вело переважно грабіжницьку політику.
1) поділеня території ханства на бейлики, які очолювали беї
2) єдиний правитель з династії Гіреїв
3) власний дораччий орган - диван ( муфтій, Калга, нуреддін, вкльможі)
4) був забовязаний брати участь у війні разом з Османами-турками
5) велике військо ( не тільки ханське, а й намісників)
6) велика кількість невільників
7) сильна кіннота
Зовнішня:
1) була під владою спочатку Візантії, а потім Османської імперії
2) влада хана була визнана чисельними ногайськими племенами, які кочували між Дунаєм на Кубанню
3) тривалий час мала право на спадкоємність Золотої Орди ( хани вважалися спадкоємця Чингисхана)
4) нескінченна кількість подарунків від сусідніх держав
5) походи татарських військ на українські землі
У ХV ст. було засновано державу – Кримське ханство (за назвою першої столиці - Кирим). У 1532 р. було засновано м. Бахчисарай, яке згодом стало новою столицею. Окрім п-ва до Кримського ханства входили території Пн. Причорномор’я.
Північним сусідом ханства була Річ Посполита, до складу якої входили українські землі. Кордон із Кримським ханством проходив через Степ, де від XVI ст. кочували підвладні хану ногайські орди. Південноукраїнські землі тривалий час залишалися незаселеним Диким Полем, оскільки таке небезпечне сусідство не дозволяло тут жити спокійно. Від набігів ногайських орд і татар страждали також інші регіони українських земель. Худоба, майно та самі люди ставали їхньою здобиччю. Лише в першій половині XVII ст. з українських земель татари забрали в рабство близько 300 тис. осіб. Їх продавали на невільничих ринках Кафи і Гезлеве, вивозили до Османської імперії та інших країн. Оскільки влада Речі Посполитої не могла забезпечити захист населення України, це завдання взяли на себе козаки.
Кримське ханство завжди перебувало в залежності від Османської імперії, і зовнішня політика Кримського ханства повністю відповідала політиці Османської імперії. За формою правління ханство було монархією. Управляв державою хан і державна рада – диван, складався з радників хана, його старшої дружини або матері і представників вищої знаті. До верхівки суспільства належали беки – великі землевласники, мурзи – представники військової аристократії і священники (муфтій – голова мусульманського духовенства). Кримське ханство було поділено на 7 бейликів на чолі яких стояли Беки, вони мали право суду, встановлювати розмір податків… Мурзи за службу отримували від беків землі і винагороди.
Більшість населення Ханства складали кримські татари. Які поділялись на 3 етнічні групи: передгірні татари, південнобережні татари та нащадки ногаїв (Ногайська орда кочувала за Дніпром у Приазов’ї). Усі вони сповідували мусульманство.
Переважна більшість населення займалась сільським господарством, вирощували ячмінь пшеницю, фрукти, овочі, виноград, льон. Із кримського меду готували східні солодощі. Головним заняття скотарів було конярство і вівчарство. Найважливішим промисловим виробництвом у Криму був видобуток солі, яке приносило хану величезні прибутки. Зокрема вони продавали сіль в Польщу, Туреччину і в українські землі також.
Центром торгівлі були міста Кафа, Гезльов і Перекоп, куди завозили найрізноманітніші товари.
Постійного війська у кримських татар не було. Хан і мурзи збирали добровольців, кількість яких могла досягати 100 тис. чоловік. У похід кожен воїн брав з собою 3-4 коня, що давало їм можливість рухатися дуже швидко, за день вони могли подолати 120 км. Озброювались вони шаблями, ножами, луками, пізніше вогнепальною зброєю.
Перейшовши кордон та потрапивши на територію України, татари два-три дні відпочивали неподалік кордону. Потім орда розпадалася на три загони, вони в свою чергу згодом – на ще менші загони, які йшли у різних напрямках. Таким чином татари оточували поселення з усіх боків, забирали людей, майно, худобу, і, навантажені, повільно відступали, уникаючи зустрічей з козаками, повертались назад у Крим.
Найвизначнішою постаттю кримського ханства того часу був Сахіб І Гірей (1532-1551).
- Для економічного посилення - кочівників ногайців він схилив до осілого життя.
- Облаштував морський порт в Гезльові (Євпаторія).
- Продовжив військову реформу – заснував корпус капи-кулу (аналог турецьких яничар).
- Побудував фортецю на Перекопському рові - це була важлива турецько-татарська фортеця, як закривала єдиний сухопутний прохід у Крим.
- Побудував Бахчисарайський палац.
Зовнішня політика Кримського ханства не була спрямована на захоплення чужих територій. Хани намагалися лише послабити ту сусідню державу, яку вони вважали найбільш сильнішою. Найбільшою загрозою вони вважали не слов’ян з півночі, а з Сходу. А саме кочівників Поволжя й Прикаспію постійно вдиралися в Крим. Саме на захист Криму й була в основному спрямована зовнішня політика кримських правителів.
В основному свої набіги кримські татари здійснювали за ясиром (невільниками). Чималих втрат ясир завдавав і населенню України.
Невільники завозились регулярно до Османської імперії і обкладалось митом та ринковим збором. Спочатку ясир перепродували на тимчасових ринках при татарських шляхах. Потім рабів продавали вже у великих містах. Значна кількість невільників залишалась у володінні кримських татар, тому податки за них збирались до ханської скарбниці.
Наприкінці ХVІ ст. Кримське ханство досягло своєї найвищої могутності. Йому сплачували данину Молдова, Польща і до 1685 р. Московське царство.
Отже, Кримське ханство – це татарська феодальна держава, яка за весь час свого існування вела «васальну» від Османської імперії зовнішню політику. По відношенню до території українських земель Кримське ханство вело переважно грабіжницьку політику.
Объяснение: