1. На основании текста определите, к какому периоду революции относится данное сочинение? 2. Чем идеи автора отличаются от средневековых представлений о происхождении королевской власти?
Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.
Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.
Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).
Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.
Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].
Возникновение и распад империи Карла Великого – значительное событие в истории средневековой Европы. По сути своей, после распада Римской империи это была первая попытка объединения различных народов в одно большое государство. Каролинги вели экспансивную политику, направленную на захват территорий, оставшихся после владычества римлян. Повелитель франков Карл как можно дальше расширил границы своей страны, которой историки дали имя – империя карла Великого. Возникновение Расцвет и распад такой большой страны невозможно изучить без точных сведений о ее началах. Предпосылки для возникновения франкской империи возникли еще в 4-7 веках. Этот период времени войдет в историю под именем «эпоха ленивых королей» - фактическая власть принадлежала майордам – местным правителям. Создание и распад империи Карла Великого пришелся на 7-9 века. В 637 году майордом Австразии Пепин Геристальский, по прозвищу Пипин Короткий, стал правителем королевства франков, объединив несколько германских племен. Потомки Пипина продолжали дело своего предка. Самым выдающимся из них стал Карл Мартелл по прозвищу Молот. По преданию, в жарких сражениях он пользовался боевым оружием своих предков - булавой, по форме напоминавшей огромный молот. Размах побед и великолепный политический талант принес Карлу известность и могущество. Именно под его управлением страна франков стала империей.
Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.
Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.
Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).
Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.
Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].
Возникновение и распад империи Карла Великого – значительное событие в истории средневековой Европы. По сути своей, после распада Римской империи это была первая попытка объединения различных народов в одно большое государство. Каролинги вели экспансивную политику, направленную на захват территорий, оставшихся после владычества римлян. Повелитель франков Карл как можно дальше расширил границы своей страны, которой историки дали имя – империя карла Великого. Возникновение Расцвет и распад такой большой страны невозможно изучить без точных сведений о ее началах. Предпосылки для возникновения франкской империи возникли еще в 4-7 веках. Этот период времени войдет в историю под именем «эпоха ленивых королей» - фактическая власть принадлежала майордам – местным правителям. Создание и распад империи Карла Великого пришелся на 7-9 века. В 637 году майордом Австразии Пепин Геристальский, по прозвищу Пипин Короткий, стал правителем королевства франков, объединив несколько германских племен. Потомки Пипина продолжали дело своего предка. Самым выдающимся из них стал Карл Мартелл по прозвищу Молот. По преданию, в жарких сражениях он пользовался боевым оружием своих предков - булавой, по форме напоминавшей огромный молот. Размах побед и великолепный политический талант принес Карлу известность и могущество. Именно под его управлением страна франков стала империей.