1)Назовите имя опытного топографа, который составил подробную диспозицию сражения при Ларге и Кагуле? 2) Почему историки называют сражение у реки Кагул одним из самых масштабных сражений времен правления Екатерины II?
Роком 500 до н.е. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів, які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.
В 1-му столітті до нашої ери гається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігійної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
Индия в 19 веке: В 1849 г. с завоеванием Панджаба вся Индия стала колонией Англии. Однако и после этого борьба народов Индии за свободу и независимость не прекратилась. Нередко она принимала форму вооруженных выступлений, самым длительным и упорным из которых было Великое народное восстание 1857—1859 гг. В первой половине XIX в. по мере укрепления в Англии позиций промышленной буржуазии на смену эксплуатации Индии методами так называемого первоначального накопления приходят новые, более тонкие и изощренные методы. Индия постепенно превращается в сырьевой придаток метрополии и рынок сбыта ее промышленных товаров. Экономическое и социальное развитие Индии колонизаторы подчиняют интересам английской буржуазии. Колониальное иго стало серьезным препятствием развитию капитализма в стране, но оно не могло полностью его остановить. В середине второй половины XIX в. в процессе становления капиталистических отношений в Индии зарождаются национальные движения. Их руководители в эту эпоху по большей части не выступал» прямо против английского господства е Индии. Будучи передовыми и по-европейски образованными людьми, они вместе с тем боролись против феодальных пережитков и установлений, за проведение в Индии социальных, экономических и иных реформ. В 60-х годах XIX в. английские колониальные власти провели ряд административных реформ. Еще раньше (в 1858 г. ) была упразднена Ост-Индская компания; для централизации управления колонией верховная власть была передана британскому правительству. Стремясь создать себе социальную опору в лице феодальной верхушки, колонизаторы сохранили в Индии свыше 500 больших и мелких вассальных княжеств. Многим феодалам жаловались земли и пенсии. Колонизаторы усиленно разжигали кастовую и религиозную рознь среди населения. Во второй половине XIX в. в Индии росло мануфактурное производство, где капиталистическая эксплуатация сочеталась с ростовщическим и кастовым гнетом. Наряду с мануфактурами развивалось и фабричное производство. Однако даже к концу XIX в. в фабрично-заводском производстве и плантационном хозяйстве 2/3 акционерного капитала принадлежали англичанам и только 1/3 — индийцам. Развитие капитализма привело к формированию рабочего класса, который концентрировался прежде всего в основных промышленных районах — Бомбее и Калькутте. Тяжелые условия труда, а также социальный гнет и дискриминация приводили к росту стачечной борьбы. Особенно активно в 80—90-х годах выступали рабочие текстильных предприятий, где была сконцентрирована наибольшая часть рабочего класса. В конце XIX в. в индийском национальном движении оформились два течения: буржуазное либеральное, представители которого в большинстве своем ограничивались призывами к реформам, не выступали против колониального режима, как такового, и не поддерживали массовых народных выступлений, а также левое радикальное, лидеры которого — мелкобуржуазные демократы — выступали с прогрессивных националистических позиций, требуя ликвидации колониального и феодального гнета. В 1885 г. была создана общеиндийская партия — Индийский национальный конгресс, выражавший прежде всего интересы индийской буржуазии и националистически настроенных помещиков.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.
В 1-му столітті до нашої ери гається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігійної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
В первой половине XIX в. по мере укрепления в Англии позиций промышленной буржуазии на смену эксплуатации Индии методами так называемого первоначального накопления приходят новые, более тонкие и изощренные методы. Индия постепенно превращается в сырьевой придаток метрополии и рынок сбыта ее промышленных товаров. Экономическое и социальное развитие Индии колонизаторы подчиняют интересам английской буржуазии. Колониальное иго стало серьезным препятствием развитию капитализма в стране, но оно не могло полностью его остановить.
В середине второй половины XIX в. в процессе становления капиталистических отношений в Индии зарождаются национальные движения. Их руководители в эту эпоху по большей части не выступал» прямо против английского господства е Индии. Будучи передовыми и по-европейски образованными людьми, они вместе с тем боролись против феодальных пережитков и установлений, за проведение в Индии социальных, экономических и иных реформ.
В 60-х годах XIX в. английские колониальные власти провели ряд административных реформ. Еще раньше (в 1858 г. ) была упразднена Ост-Индская компания; для централизации управления колонией верховная власть была передана британскому правительству. Стремясь создать себе социальную опору в лице феодальной верхушки, колонизаторы сохранили в Индии свыше 500 больших и мелких вассальных княжеств. Многим феодалам жаловались земли и пенсии. Колонизаторы усиленно разжигали кастовую и религиозную рознь среди населения.
Во второй половине XIX в. в Индии росло мануфактурное производство, где капиталистическая эксплуатация сочеталась с ростовщическим и кастовым гнетом. Наряду с мануфактурами развивалось и фабричное производство. Однако даже к концу XIX в. в фабрично-заводском производстве и плантационном хозяйстве 2/3 акционерного капитала принадлежали англичанам и только 1/3 — индийцам.
Развитие капитализма привело к формированию рабочего класса, который концентрировался прежде всего в основных промышленных районах — Бомбее и Калькутте. Тяжелые условия труда, а также социальный гнет и дискриминация приводили к росту стачечной борьбы. Особенно активно в 80—90-х годах выступали рабочие текстильных предприятий, где была сконцентрирована наибольшая часть рабочего класса.
В конце XIX в. в индийском национальном движении оформились два течения: буржуазное либеральное, представители которого в большинстве своем ограничивались призывами к реформам, не выступали против колониального режима, как такового, и не поддерживали массовых народных выступлений, а также левое радикальное, лидеры которого — мелкобуржуазные демократы — выступали с прогрессивных националистических позиций, требуя ликвидации колониального и феодального гнета.
В 1885 г. была создана общеиндийская партия — Индийский национальный конгресс, выражавший прежде всего интересы индийской буржуазии и националистически настроенных помещиков.