Міфи були частиною повсякденного життя стародавніх греків: вони пояснювали навколишній світ, вчили та виховували. Здавна міфи передавались із вуст в уста. Пізніше їх стали записувати.
Завдяки міфам ми можемо чимало дізнатися про історію та життя населення Стародавньої Греції. Зокрема, як греки сприймали світ, його будову та своє місце в ньому. За міфами історики вивчають звичаї, побут, правила поведінки стародавніх греків, їхні мрії та сподівання, уявлення про добро і зло, про відносини в суспільстві, у сім’ї.
Крім того, вивчення міфів допомагає вченим відкривати нові сторінки грецької історії. У них з подробицями (щоправда, не завжди достовірними) розповідається про створення міст, перших держав, про переселення народів та війни.
Давньогрецькі міфи стали важливою складовою світової культури. Зміст міфів ставав темою багатьох мистецьких творів, надихав на творчість письменників, поетів, музикантів, акторів, архітекторів та скульпторів.
Давньогрецький міф про створення світу оповідає, що спочатку земля, вода і небо не існували окремо. Все це перебувало в стані хаосу, безладдя. Згодом із цього хаосу виділились Земля – Гея і Небо – Уран. Потім світом стали правити їхні діти – могутні титани, боги диких сил природи. У титанів забрали владу молодші боги, вони встановили у світі порядок та закон. Ці боги, за уявленнями греків, жили на горі Олімп, що на півночі Греції, і тому називались олімпійцями. Стародавні греки вірили, що десь за небесами, на вершині Олімпу, є золоті палаци богів. Безтурботно бенкетують там прекрасні та могутні олімпійці, які не знають ані старості, ані хвороб, ані смерті. Увесь світ поділили між собою три брати: небо отримав Зевс, море – Посейдон, надра Землі – Аїд.
Того из вероотступников, кто упорствовал в своих ошибках и не желал вернуться в лоно католической церкви, того, кто отказывался признать свои ошибки и примириться с церковью, того, кто, примирившись, вновь впадал в ересь, т. е. становился еретиком-рецидивистом, а также осужденного заочно, а затем пойманного еретика — всех их инквизиция, действовавшая от имени и по поручению церкви, отлучала от нее и «отпускала на волю».
Эта невинная на первый взгляд формулировка таила в себе смертный приговор обвиняемому. Осужденный «отпускался на волю» в том смысле, что церковь отказывалась впредь заботиться о его вечном что она отрекалась от него. Обретенная таким образом осужденным «воля» влекла за собой не только позорную смерть на костре, но, по учению церкви, и вечную муку в потустороннем мире. Наказание невообразимо жестокое, признавали богословы, но заслуженное для того, кто отказался от «материнской» опеки церкви, предпочитая служить дьяволу. Упорствующий еретик не мог рассчитывать на христианское сострадание, милосердие, любовь. Его должна была поглотить не в фигуральном, а в буквальном смысле геенна огненная. Но инквизиторы предпочитали, чтобы эту грязную работу за них выполняла гражданская власть. Разные авторы по-разному пытались объяснить такую их щепетильность, тем более что церковь — не только в далеком но, как мы видели, и в наше время — провозглашает за собой право карать вероотступников всеми видами наказаний. Считать, что инквизиторы, применявшие изощренные пытки к своим жертвам, морившие их голодом и холодом, бичевавшие их публично и, наконец, сопровождавшие их на костер и понуждавшие верующих подбрасывать охапки хвороста для того, чтобы он «веселее» пылал, стеснялись самолично казнить еретиков, вряд ли обоснованно и логично.
Міфи були частиною повсякденного життя стародавніх греків: вони пояснювали навколишній світ, вчили та виховували. Здавна міфи передавались із вуст в уста. Пізніше їх стали записувати.
Завдяки міфам ми можемо чимало дізнатися про історію та життя населення Стародавньої Греції. Зокрема, як греки сприймали світ, його будову та своє місце в ньому. За міфами історики вивчають звичаї, побут, правила поведінки стародавніх греків, їхні мрії та сподівання, уявлення про добро і зло, про відносини в суспільстві, у сім’ї.
Крім того, вивчення міфів допомагає вченим відкривати нові сторінки грецької історії. У них з подробицями (щоправда, не завжди достовірними) розповідається про створення міст, перших держав, про переселення народів та війни.
Давньогрецькі міфи стали важливою складовою світової культури. Зміст міфів ставав темою багатьох мистецьких творів, надихав на творчість письменників, поетів, музикантів, акторів, архітекторів та скульпторів.
Давньогрецький міф про створення світу оповідає, що спочатку земля, вода і небо не існували окремо. Все це перебувало в стані хаосу, безладдя. Згодом із цього хаосу виділились Земля – Гея і Небо – Уран. Потім світом стали правити їхні діти – могутні титани, боги диких сил природи. У титанів забрали владу молодші боги, вони встановили у світі порядок та закон. Ці боги, за уявленнями греків, жили на горі Олімп, що на півночі Греції, і тому називались олімпійцями. Стародавні греки вірили, що десь за небесами, на вершині Олімпу, є золоті палаци богів. Безтурботно бенкетують там прекрасні та могутні олімпійці, які не знають ані старості, ані хвороб, ані смерті. Увесь світ поділили між собою три брати: небо отримав Зевс, море – Посейдон, надра Землі – Аїд.
Того из вероотступников, кто упорствовал в своих ошибках и не желал вернуться в лоно католической церкви, того, кто отказывался признать свои ошибки и примириться с церковью, того, кто, примирившись, вновь впадал в ересь, т. е. становился еретиком-рецидивистом, а также осужденного заочно, а затем пойманного еретика — всех их инквизиция, действовавшая от имени и по поручению церкви, отлучала от нее и «отпускала на волю».
Эта невинная на первый взгляд формулировка таила в себе смертный приговор обвиняемому. Осужденный «отпускался на волю» в том смысле, что церковь отказывалась впредь заботиться о его вечном что она отрекалась от него. Обретенная таким образом осужденным «воля» влекла за собой не только позорную смерть на костре, но, по учению церкви, и вечную муку в потустороннем мире. Наказание невообразимо жестокое, признавали богословы, но заслуженное для того, кто отказался от «материнской» опеки церкви, предпочитая служить дьяволу. Упорствующий еретик не мог рассчитывать на христианское сострадание, милосердие, любовь. Его должна была поглотить не в фигуральном, а в буквальном смысле геенна огненная. Но инквизиторы предпочитали, чтобы эту грязную работу за них выполняла гражданская власть. Разные авторы по-разному пытались объяснить такую их щепетильность, тем более что церковь — не только в далеком но, как мы видели, и в наше время — провозглашает за собой право карать вероотступников всеми видами наказаний. Считать, что инквизиторы, применявшие изощренные пытки к своим жертвам, морившие их голодом и холодом, бичевавшие их публично и, наконец, сопровождавшие их на костер и понуждавшие верующих подбрасывать охапки хвороста для того, чтобы он «веселее» пылал, стеснялись самолично казнить еретиков, вряд ли обоснованно и логично.
Объяснение: