)
1.Третья Госдума работала в России с

1) 1905 по 1907 гг. 2) 1907 по 1912 гг. 3) 1909 по 1912 гг. 4) 1909 по 1914 гг.

2. По избирательному закону в Третью Госдуму число выборщиков перераспределялось в пользу

1) землевладельцев 2) буржуазии 3) крестьян 4) рабочих

3.Фракция русских националистов в Третьей Госдуме ставила цели

1) не допустить революционных событий

2) противопоставить националистическое мировоззрение социалистическому

3) обеспечить целостность и единство Российской империи

4) смягчить отношение к евреям

4.В отношении Польши новый избирательный закон

1) расширил польское представительство в Госдуме

2) сохранил прежнее представительство

3) сократил польское представительство в Госдуме

5.Почему Николай Второй престал поддерживать П.А. Столыпина?

6.Система взглядов, воззрений на природу и общество

1) мистицизм 2) мировоззрение 3) идеология 4) меценатство

7.В Первую мировую войну были вовлечены

1) 1,5 млн чел. 2) 10 млн. чел. 3) 1,5 млрд. чел. 4) 10 млрд. чел.

8.В 1914 году Россия потерпела поражение

1) в Галиции и Буковине
2) в Восточной Пруссии
3) во Франци
4) на Кавказе

9.В 1915 году русские войска были вытеснены из

1) Галиции
2) Польши
3) Прибалтики
4) Карелии.

Немецкое мелкодержавие, выливавшееся в формы княжеского абсолютизма, представляло собой одну из самых грубых форм феодального произвола и деспотизма. Князья облагали своих подданных многочисленными и непосильными налогами для содержания дорогостоящих дворов, быт и обстановка которых были уменьшенной копией французского «большого двора» Людовика XIV. Немецкие властители проводили время в непрерывных придворных увеселениях, балах, охотах, всякого рода празднествах. Дворяне, паразитировавшие при этих княжеских дворах, заменили родную немецкую речь французским языком, переняли французские моды, этикет и манеры. Они третировали нарождавшуюся буржуазию и играли самую реакционную роль в обществе, высасывая при своего карликового «аппарата управления» все соки из подвластного населения и тормозя экономическое развитие страны. Французские субсидии немецким князьям продолжали выплачиваться и в XVIII в. Только за период 1750—1772 гг. французское правительство выплатило различным немецким князьям субсидий на сумму 137 млн. франков. За соответствующие «услуги» Англия также выплатила большие суммы в виде субсидий немецким князьям. Не довольствуясь этими позорными источниками доходов, немецкие князья пополняли их, торгуя кровью своих подданных. За определенную цену они поставляли пушечное мясо за границу, посылая своих солдат воевать за интересы ино-странных государств. Так, ландграф Госсенский во время войны американских колоний за независимость «предоставил», т. е. продал, Англии 17 тыс. солдат, за что он получил наличными 2800 тыс. ф. ст. Население ландграфства в результате этого сразу уменьшилось на 8%. Своими «верноподданными» торговали и другие князья— герцог Брауншвейгский, графы Ганау, Аншпах, Вальдек и т. д. Им также были заплачены большие суммы — в общей сложности около 33 млн. талеров. Немецкие солдаты из владений западных курфюршеств покупались систематически также французским правительством. Солдат, навербованных в Северо-Западной Германии, широко использовало в своих войсках и голландское правительство. В большом количестве немецких солдат покупала английская Ост-Индская компания, используя их для завоевания Индии. Финансовая политика немецких князей носила мелочный и в то же время откровенно грабительский характер. Чтобы выжать из населения возможно больше денег, князья продолжали и в XVIII в. практиковать политику меркантилизма, получавшую в их владениях уродливые формы. Они издавали указы о запрещении подданным покупать «иностранные» товары, под которыми разумелись изделия, поступавшие из соседних немецких же государств, или же по примеру крупных западноевропейских государств вводили княжеские монополии и всякого рода акцизы. Один князь запрещал своим подданным употребление кофе и конфисковывал в связи с этим кофейные мельницы; другой объявлял своей исключительной монополией торговлю солью, пивом, дровами, колесной мазью; третий систематически портил выпускаемую им, как «сувереном», местную монету; четвертый освобождал своих подданных от военной службы за громадный, разорительный выкуп. Невыносимый феодальный гнет и княжеский произвол вынуждали многих немцев покидать родину. Только за десятилетие 1756—1766 гг. из Германии выселилось в Америку и в Россию свыше 200 тыс. немецких крестьян. В XVIII в. общественному и политическому строю Пруссии были свойственны те же черты, которые наметились уже достаточно отчетливо во второй половине XVII в.

1846-го в Києві було створено Кирило-Мефодіївське братство з його національно-українською програмою проте вже наступного року товариство було викрито, а його учасників і прихильників заарештовано, а потім засуджено до тривалих термінів заслання. Невдовзі революція 1848 р. стала нетривалим підготовчим етапом національно-культурного відродження і сприяла розгортанню динамічного політичного руху галицьких українців. Потужними рушійними силами тут були організуюча роль УГКЦ і, до певної міри, політика Відня, що використовував русинів у боротьбі з польським домінуванням в Галичині. Виникали національні організації, очолені Головною Руською Радою з місцевими осередками, з'явилась українська преса. Згуртуванню національних сил сприяли вибори до парламенту та діяльність у ньому українських депутатів, а також робота делегатів-українців у Слов'янському з'їзді. Було розроблено національно-політичну програму, в якій проголошено єдність усіх українців і висунуто гасло поділу «коронного краю Галичини» з метою подолання переваги поляків у населеній переважно українцями Східній Галичині. Проте в умовах австрійського неоабсолютизму політичні національні організації зійшли зі сцени, а репрезентований клерикалами-консерваторами та русофілами-старорусинами національний рух втратив свої позиції.

Тим часом українська інтелігенція Росії, скористалася відносно ліберальною тогочасною політикою. Літератори та історики в Петербурзі гуртувалися навколо журналу «Основа», з'явилася мережа громадських товариств. Опісля січневого повстання 1863 р. (в якому взяла участь значна частина українців) почалися переслідування зародків «українофільського» руху, що розглядався як «польська інтрига». Це пояснювалося тим, що польський національний рух розвивався пліч-о-пліч з українським одночасно. Валуєвським указом українській мові було відмовлено в праві на існування, а друкування книжок цією «неіснуючою» мовою заборонено. На початку 70-х рр. були відроджені громади, а в інтелектуальних колах Києва університетські професори В. Антонович і М. Драгоманов окреслили більш диференційовані національно-політичні програми. Однак умови для розгортання національно-культурного руху незабаром погіршилися. Відбулися чергові репресивні акції, зокрема Емський указ.

Від середини 60-х рр., пожвавлюється національний рух у Галичині. Передумовою цього стало утвердження австрійського конституціоналізму, що гарантував основні громадські права та уможливлював політичну активність. Консервативне «москвофільське» угруповування почало втрачати популярність, поступаючись молодшому поколінню народовців. Засновувалися національні організації, як-то, «Просвіта» 1868 р., що з до численних читалень поширювала народну освіту та виховувала національну свідомість. В 1873 р. засновується культурно-наукове Товариство ім. Шевченка, і у 80-х рр. виникають перші українські кооперативи. Агітацію в середовищі селянства провадились разом з греко-католицьким кліром. Це сприяло успіхові, але в той же час змушувало ставити значно поміркованіші цілі. Тому такі інтелектуали, як І. Франко і М. Павлик, стали ініціаторами радикальної та соціалістичної течії, що розвивалася під впливом ідей Драгоманова, який з політичних мотивів 1876 р. емігрував з Росії. Вони заснували 1890 р. першу сформовану українську політичну партію — Русько-українську радикальну партію. Було створено патріотичні спортивні товариства: «Сокіл», на кшталт чеського, і «Січ», швидко розвивалася україномовна періодика.

На загал зародження українського націоналізму відбулось на зламі XVIII—XIX ст. як визнання власних культурних особливостей козацько-шляхетської еліти та культурницьких інтересів нової інтелігенції. Саме поняття «націоналізм» було введене в 1880 — 1890-х роках. На той час воно ототожнювалося, головне, з культурним самовизначенням представників української інтелігенції або як альтернатива «шовінізму»

Объяснение: