14. Найди ошибки в тексте. «Популярность Орлеанской Девы среди крестьян росла с каждым днём, что очень пугало Людовига VII и его окружение. 23 мая 1430 года, преданная своими соотечественниками она попадает в плен к англичанам. Два раза Жанна пыталась бежать, вторая попытка едва не стоила ей жизни: она выпрыгнула из окна. Позже на суде её обвинят в попытке самоубийства. Король сделал все , чтобы освободить девушку. Судебный процесс под руководством Пьера Кошона начался 21 февраля 1431 года и продолжался более трёх месяцев. Жанну пытались обвинить в шпионаже. Доказав её вину англичане могли бы доказать, что Людовиг VII правит Францией незаконно. Но обвинить грамотную простолюдинку оказалось нелегко. Суду так и не удалось получить от неё признания в шпионаже.
Пытаясь, сломить волю, пленницы её содержали в нечеловеческих условиях, запугивали пытками, но она не признавала своей вины. Тогда её обвинили в том, что не требовало доказательств — в ношение женской одежды.
Кошон знал, что если он вынесет девушке смертный приговор без доказательства её вины, то создаст вокруг неё венец великомученицы. Поэтому он пошел на подлость: на площади соорудили костер и возле него епископ объявил: стоит Жанне подписать бумагу об отречение от ереси, её помилуют и поместят в церковную тюрьму, где условия содержания будут лучше.
Однако грамотной крестьянке была подсунута другая бумага, в которой было написано, что она полностью отрекается от своих заблуждений.
Жанну обманули и опять вернули в тюрьму для военнопленных. Здесь у нее силой отняли мужскую одежду, и девушке пришлось надеть женское платье. Это означало, что Жанна совершила преступление повторно, и суд приговорил её к сожжению на костре.
30 мая 1431 года 19 летнюю французскую героиню казнили в Орлеане на площади Старого Рынка, а прах развеяли над Сеной.
Объяснение:
Наслідки греко-перських воєн
Зазнавши поразки, Персія назавжди відмовилася від експансії в західному напрямку, вона позбулася багатьох підвладних територій, і винесла з цього хороший урок. Хоча греки, зокрема афіняни, вийшли з конфлікту переможцями, це мало як позитивні, так і несприятливі наслідки. Матеріальні і людські ресурси Афін за 50 років воєн і битв виявилися виснажені, і цим не забула скористатися Спарта, майже не брала участі в загальногрецькому конфлікті.
449 р. До н. е. підписання при дворі Артаксеркса I в Сузах принизливого для Персії Каллієвого світу. За ним, перси зобов'язувалися ні під яким видом не вводити свої судна в межі Егейського моря, і визнати незалежність всіх грецьких міст в Малій Азії і прилеглих островах.
431 р. До н. е. почалася війна між Делоським і Пелопонеським союзом, в ній демократичні Афіни протистояли олігархічній Спарті. Афіняни були занадто виснажені після воєн з персами, в новому конфлікті, що тривав 27 років, вони зазнали нищівної поразки.
424 р. До н. е. після смерті Артаксеркса I Персія вступила в смугу нестабільності, політичного та економічного занепаду. Держава Ахеменідів стрясали війни між претендентами на царський трон, повстання в окремих областях, на прикладі іонійських міст спраглих незалежності.
404 р. До н. е. спалахнуло повстання в Єгипті, в спробах придушити його, перське військо було розбите єгиптянами, підтриманими спартанським царем. Персам лише через 70 років вдасться відновити контроль над землею Осіріса, і то лише на короткий період, що тривав всього 9 років.
331 р. До н. е. відбулася вирішальна битва при Гавгамелах, між військами Дарія III і Олександра Великого, урочисто вступив після перемоги у Вавилон. Після цієї події держава Ахеменідів припинила своє існування і ніколи більше не відроджувалася.
Якщо порівнювати перша і остання подія, це можна назвати парадоксом історії. Персів, під час їх походів до Греції, переслідували невдачі, так, немов сама природа опиралася цьому. Особливо яскравий епізод стався після руйнування понтонного мосту через Геллеспонт, коли Ксерс наказав катам шмагати батогами води протоки. Це було не проявом божевілля у перського царя, а актом відчаю. І зовсім по іншому склалося для Олександра, здавалося, самі боги благоволили і протегували молодому греку, який відправився на завоювання Персії
Відповідь:Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонській рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.), в якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Напередодні перського походу у Коринфі відбувся Істмійський конгрес, де 30 грецьких держав уклали союз. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Термопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії й у 469 до н. е. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.
Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламіні (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієвий мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі й визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.
Пояснення: