2. Расположите в хронологической последовательности события: а. Восстание русских князей против Орды. б. Невская битва в. Разорение Рязани Батыем г. Битва на Чудском озере. д. Золотая орда окончательно отделяется от Монгольской империи.
За підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. Східна Галичина була тимчасово окупована Польщею, за умовами Ризького миру (березень 1921 р.) до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, а за рішенням Ради послів великих держав у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.
Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини "А” та "Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. На території "Б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території "Б” до "А”. В промисловості переважали ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. 85 % підприємств були дрібними. Намагаючись протистояти економічному впливу іноземців, галичани створювали кооперативи. Напередодні Другої Світової війни їх налічувалося близько 4 тис. Майже 90 % кооперативів діяли у Східній Галичині.
Не маючи можливості знайти роботу вдома, українське населення виїздило за кордон у пошуках заробітку. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки Сполучені Штати й Канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти. В результаті з 1919 по 1939 рр. з території Східної Галичини виїхало лише 190 тис. чоловік. Натомість край активно заселявся іноземцями. Їхня кількість лише у Львові становила більше 80 %.
Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік. Для придушення повстання уряд залучив війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців. Над учасниками антирумунського виступу відбувся процес, відомий під назвою „процес 500”. Через активне втручання міжнародної спільноти, вироки виявилися відносно м’якими. Було засуджено лише 85 чоловік.
Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 р. в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718. Була проведена аграрна реформа: великі землевласники позбавлялися частини земель, які були роздані селянам. Почалося будівництво доріг, мостів, проводилася електрифікація. Слід зауважити, що уряд вкладав у економіку краю більше коштів, ніж отримував від нього прибутків.
Княжеская междоусобица - борьба русских князей между собой за власть и территории.
Основной период междоусобиц пришелся на 10-11-й вв. Основными причинами вражды между князьями стали:
недовольство в распределении территорий;борьба за единоличную власть в Киеве;борьба за право не зависеть от воли Киева.
Всего можно насчитать три крупные феодальные междоусобицы в этот период:
первая междоусобица (10-й в.) - вражда между сыновьями Святослава;вторая междоусобица (начало 11-го в.) - вражда между сыновьями Владимира;третья междоусобица (конец 11-го в.) - вражда между сыновьями Ярослава.
На Руси не существовало централизованной власти, единого государства и традиции передавать престол старшему из сыновей, поэтому великие князья, оставляя по традиции множество наследников, обрекали их на бесконечную вражду между собой. Хотя наследники получали власть в одном из крупных городов, все они стремились стать киевскими князьями и иметь возможность подчинить себе братьев.
Первая междоусобица на Руси
Первая семейная междоусобица разразилась после смерти Святослава, который оставил трех сыновей. Ярополк получил власть в Киеве, Олег - на территории древлян, а Владимир - в Новгороде. Первое время после смерти отца братья жили мирно, однако потом начались конфликты за территорию.
В 975 (976) г. по приказу князя Олега на территории древлян, где правил Владимир, был убит сын одного из воевод Ярополка. Узнавший об этом воевода доложил Ярополку о случившемся и уговорил его напасть с войском на Олега. Так было положено начало междоусобице, которая длилась несколько лет.
В 977 г. Ярополк нападает на Олега. Олег, который не ожидал нападения и был не подготовлен, вынужден был вместе со своим войском отступать обратно в столицу древлян - г. Овруч. В результате паники во время отступления Олег случайно гибнет под копытами коня одного из своих воинов. Древляне, лишившиеся своего князя, быстро сдаются и подчиняются власти Ярополка. В это же время Владимир, опасаясь нападения Ярополка, бежит к варягам.
В 980 г. Владимир с варяжским войском возвращается на Русь и сразу же предпринимает поход против брата Ярополка. Он быстро отвоевывает Новгород, а затем движется на Киев. Ярополк, узнав о намерениях брата захватить престол в Киеве, следует совету одного из своих и бежит в г. Родна, опасаясь покушения. Однако советник оказывается предателем, вступившим в сговор с Владимиром, и Ярополк, умирая от голода в Любече, вынужден идти на переговоры с Владимиром. Добравшись до брата, он погибает от мечей двух варяг, так и не заключив перемирия.
Так заканчивается междоусобица сыновей Святослава. В конце 980 г. Владимир становится князем в Киеве, где и правит вплоть до своей смерти.
Первая феодальная междоусобица положила начало длительному периоду внутренних войн между князьями, который будет длиться почти полтора века.
Вторая междоусобица на Руси
В 1015 г. умирает Владимир и начинается новая вражда - междоусобица сыновей Владимира. У Владимира осталось 12 сыновей, каждый из которых хотел стать киевским князем и получить практически неограниченную власть. Однако основная борьба велась между Святополком и Ярославом.
Первым Киевским князем становится Святополк, так как он имел поддержку дружинников Владимира и был ближе всех к Киеву. Он убивает братьев Бориса и Глеба и становится во главе престола.
В 1016 г. начинается кровавая борьба за право управлять Киевом между Святополком и Ярославом.
Ярослав, правивший в Новгороде, собирает войско, в состав которого входят не только новгородцы, но и варяги, и отправляется с ним на Киев. После битвы с войском Святослава близ Любеча Ярослав захватывает Киев и вынуждает брата бежать. Однако уже спустя некоторое время Святослав возвращается с польскими воинами и снова отвоевывает город, вытесняя Ярослава обратно в Новгород. Но и на этом борьба не заканчивается. Ярослав снова идет на Киев и на этот раз ему удается завоевать окончательную победу.
За підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. Східна Галичина була тимчасово окупована Польщею, за умовами Ризького миру (березень 1921 р.) до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, а за рішенням Ради послів великих держав у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.
Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини "А” та "Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. На території "Б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території "Б” до "А”. В промисловості переважали ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. 85 % підприємств були дрібними. Намагаючись протистояти економічному впливу іноземців, галичани створювали кооперативи. Напередодні Другої Світової війни їх налічувалося близько 4 тис. Майже 90 % кооперативів діяли у Східній Галичині.
Не маючи можливості знайти роботу вдома, українське населення виїздило за кордон у пошуках заробітку. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки Сполучені Штати й Канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти. В результаті з 1919 по 1939 рр. з території Східної Галичини виїхало лише 190 тис. чоловік. Натомість край активно заселявся іноземцями. Їхня кількість лише у Львові становила більше 80 %.
Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік. Для придушення повстання уряд залучив війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців. Над учасниками антирумунського виступу відбувся процес, відомий під назвою „процес 500”. Через активне втручання міжнародної спільноти, вироки виявилися відносно м’якими. Було засуджено лише 85 чоловік.
Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 р. в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718. Була проведена аграрна реформа: великі землевласники позбавлялися частини земель, які були роздані селянам. Почалося будівництво доріг, мостів, проводилася електрифікація. Слід зауважити, що уряд вкладав у економіку краю більше коштів, ніж отримував від нього прибутків.
Княжеская междоусобица - борьба русских князей между собой за власть и территории.
Основной период междоусобиц пришелся на 10-11-й вв. Основными причинами вражды между князьями стали:
недовольство в распределении территорий;борьба за единоличную власть в Киеве;борьба за право не зависеть от воли Киева.Всего можно насчитать три крупные феодальные междоусобицы в этот период:
первая междоусобица (10-й в.) - вражда между сыновьями Святослава;вторая междоусобица (начало 11-го в.) - вражда между сыновьями Владимира;третья междоусобица (конец 11-го в.) - вражда между сыновьями Ярослава.На Руси не существовало централизованной власти, единого государства и традиции передавать престол старшему из сыновей, поэтому великие князья, оставляя по традиции множество наследников, обрекали их на бесконечную вражду между собой. Хотя наследники получали власть в одном из крупных городов, все они стремились стать киевскими князьями и иметь возможность подчинить себе братьев.
Первая междоусобица на РусиПервая семейная междоусобица разразилась после смерти Святослава, который оставил трех сыновей. Ярополк получил власть в Киеве, Олег - на территории древлян, а Владимир - в Новгороде. Первое время после смерти отца братья жили мирно, однако потом начались конфликты за территорию.
В 975 (976) г. по приказу князя Олега на территории древлян, где правил Владимир, был убит сын одного из воевод Ярополка. Узнавший об этом воевода доложил Ярополку о случившемся и уговорил его напасть с войском на Олега. Так было положено начало междоусобице, которая длилась несколько лет.
В 977 г. Ярополк нападает на Олега. Олег, который не ожидал нападения и был не подготовлен, вынужден был вместе со своим войском отступать обратно в столицу древлян - г. Овруч. В результате паники во время отступления Олег случайно гибнет под копытами коня одного из своих воинов. Древляне, лишившиеся своего князя, быстро сдаются и подчиняются власти Ярополка. В это же время Владимир, опасаясь нападения Ярополка, бежит к варягам.
В 980 г. Владимир с варяжским войском возвращается на Русь и сразу же предпринимает поход против брата Ярополка. Он быстро отвоевывает Новгород, а затем движется на Киев. Ярополк, узнав о намерениях брата захватить престол в Киеве, следует совету одного из своих и бежит в г. Родна, опасаясь покушения. Однако советник оказывается предателем, вступившим в сговор с Владимиром, и Ярополк, умирая от голода в Любече, вынужден идти на переговоры с Владимиром. Добравшись до брата, он погибает от мечей двух варяг, так и не заключив перемирия.
Так заканчивается междоусобица сыновей Святослава. В конце 980 г. Владимир становится князем в Киеве, где и правит вплоть до своей смерти.
Первая феодальная междоусобица положила начало длительному периоду внутренних войн между князьями, который будет длиться почти полтора века.
Вторая междоусобица на РусиВ 1015 г. умирает Владимир и начинается новая вражда - междоусобица сыновей Владимира. У Владимира осталось 12 сыновей, каждый из которых хотел стать киевским князем и получить практически неограниченную власть. Однако основная борьба велась между Святополком и Ярославом.
Первым Киевским князем становится Святополк, так как он имел поддержку дружинников Владимира и был ближе всех к Киеву. Он убивает братьев Бориса и Глеба и становится во главе престола.
В 1016 г. начинается кровавая борьба за право управлять Киевом между Святополком и Ярославом.
Ярослав, правивший в Новгороде, собирает войско, в состав которого входят не только новгородцы, но и варяги, и отправляется с ним на Киев. После битвы с войском Святослава близ Любеча Ярослав захватывает Киев и вынуждает брата бежать. Однако уже спустя некоторое время Святослав возвращается с польскими воинами и снова отвоевывает город, вытесняя Ярослава обратно в Новгород. Но и на этом борьба не заканчивается. Ярослав снова идет на Киев и на этот раз ему удается завоевать окончательную победу.