"Червоною мітлою" в народі прозвали буксирні бригади, що насильно вилучали збіжжя в українських селян і майно – його оголошували власністю новопосталих колгоспів.
Частина "буксирів" – і так теж називали тих активістів – були озброєні гвинтівками або наганами – щоб у разі чого відбиватися від селян або ж залякувати. Шукали зерно за до довгих загострених щупів землю, стіни й долівку хати, хлівів, стодоли.
Від п'яти-шести до декількох десятків осіб могло бути в буксирній бригаді – "червоній мітлі". Туди входили голови колгоспів і сільрад, колгоспники-ударники, комсомольці й члени комнезамів – комітетів незаможників, уповноважені райпарткомів, працівники ГПУ й міліції, направлені з міст робітники та студенти.
У грудні 1919 р. на більшій частині українських земель було встановлено радянську більшовицьку владу. Так розпочалася доба Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Наприкінці 1922 р. УСРР увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік — скорочено СРСР. У цій державі Україна перебувала до 1991 р. На території радянської України більшовики впроваджували свої порядки, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави.
Прагнучи цілковитої влади, уряд більшовиків розгорнув боротьбу проти діячів української освіти, науки, мистецтва. Митців, учених, діячів держави та церкви, учителів, лікарів, які не погоджувалися з діями партії більшовиків, заарештовували, висилали до Сибіру, ув’язнювали. Багатьох було розстріляно. Такі заходи називають репресіями.
Репресій зазнавали й прості люди. Від другої половини 1920-х років у селах почалося примусове створення колективних господарств — колгоспів. У селян відбирали землю, коней, худобу, знаряддя хліборобської праці. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним урожаєм. Хлібороби з діда-прадіда, ставши колгоспниками, перетворювалися на безправних наймитів. Із такими порядками українські селяни не могли миритися. Але до тих, хто чинив опір, більшовики застосовували силу. Їх оголошували куркулями, відбирали майно — розкуркулювали, цілими сім’ями масово вивозили до Сибіру, де залишали «на поселення».
"Червоною мітлою" в народі прозвали буксирні бригади, що насильно вилучали збіжжя в українських селян і майно – його оголошували власністю новопосталих колгоспів.
Частина "буксирів" – і так теж називали тих активістів – були озброєні гвинтівками або наганами – щоб у разі чого відбиватися від селян або ж залякувати. Шукали зерно за до довгих загострених щупів землю, стіни й долівку хати, хлівів, стодоли.
Від п'яти-шести до декількох десятків осіб могло бути в буксирній бригаді – "червоній мітлі". Туди входили голови колгоспів і сільрад, колгоспники-ударники, комсомольці й члени комнезамів – комітетів незаможників, уповноважені райпарткомів, працівники ГПУ й міліції, направлені з міст робітники та студенти.
Объяснение:
У грудні 1919 р. на більшій частині українських земель було встановлено радянську більшовицьку владу. Так розпочалася доба Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Наприкінці 1922 р. УСРР увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік — скорочено СРСР. У цій державі Україна перебувала до 1991 р. На території радянської України більшовики впроваджували свої порядки, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави.
Прагнучи цілковитої влади, уряд більшовиків розгорнув боротьбу проти діячів української освіти, науки, мистецтва. Митців, учених, діячів держави та церкви, учителів, лікарів, які не погоджувалися з діями партії більшовиків, заарештовували, висилали до Сибіру, ув’язнювали. Багатьох було розстріляно. Такі заходи називають репресіями.
Репресій зазнавали й прості люди. Від другої половини 1920-х років у селах почалося примусове створення колективних господарств — колгоспів. У селян відбирали землю, коней, худобу, знаряддя хліборобської праці. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним урожаєм. Хлібороби з діда-прадіда, ставши колгоспниками, перетворювалися на безправних наймитів. Із такими порядками українські селяни не могли миритися. Але до тих, хто чинив опір, більшовики застосовували силу. Їх оголошували куркулями, відбирали майно — розкуркулювали, цілими сім’ями масово вивозили до Сибіру, де залишали «на поселення».