4. Составьте историческую справку о Волжской Булгарии и Хазарском каганате по плану: 1) время существо- вания; 2) место на карте; 3) основное население и его заня- тия; 4) отношения с соседними государствами;6)Религия
Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (пе-регородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню.
Інтенсивно розвивалося гончарство. У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду, так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків, ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.
Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Майже весь він виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних печах — горнах, що мали двох'ярусну конструкцію з глиняною перегородкою міх ярусами та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли миски, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильники, писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нанесення орнаменту на посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою. Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми, фортеці.
В деяких околицях знали також виріб скла. Такі назви, як стекляник (скляр) і стекляна кузня, вказують на техніку скляних виробів. Багато скляного посуду привозили до нас із Візантії та з Заходу.
Склоробне виробництво досягло високого рівня. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси. Матеріалами для виробництва скла були пісок, поташ, вапно, кухонна сіль. Часто скло заварювали.
У буйних пущах, де жили спочатку слов'яни, розвинулися дуже скоро деревні промисли. У княжі часи знаємо вже кілька різних назв для ремісників, що обробляли дерево: древоділи, платники, городники (що ставили городи), мостники. Ці теслі мали власні організації зі своїми старійшинами. Були також окремі ізвозники, що звозили дерево до міста.
Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. «Мідяна сокира від сухого дерева сама нищиться», — наводить приповідку Кирило Турівський.
З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до обстанови хати. Згадуються вози, сани, столи, ліжка, лави, стільці, відра, каді, бочілки, ковші, ложка, лопата, колибель (колиска), ступа, драбина, врешті корста — домовина. Вироблювали також рогожі, плели великі коші й менші кошниці.
3 дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.
Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували личаки, постоли. З полотна та сукна шили свити, жупани, плащі, киреї, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.
Високо стояли шкіряні промисли, головно ж гарбарство та кушнірство. Свіжа шкіра звалася кожа, виправлена — усна, або усніє. Звідси походять назви кожевник і уснар для гарбаря й кушніра. При обробці шкіри уживали усніяний квас, тобто гарбарський квас. Шкіру м'яли руками, як це видно з оповідання про Кожум'яку. Знаємо різні назви ремісників, що користувалися шкірою: швець — означало й шевця, й кравця, сідельник робив сідла, тульник виготовлював тули — сагайдаки для стріл.
Семилетняя война 1756-1763 гг. была спровоцирована столкновением интересов России, Франции и Австрии с одной стороны и Португалии, Пруссии и Англии (в унии с Ганновером) с другой. Каждое из вступивших в войну государств, безусловно, преследовало собственные цели. Так, Россия пыталась усилить свое влияние на Западе.
Начало войне было положено сражением флотов Англии и Франции у Балеарских островов 19 мая 1756 г. Оно завершилось победой французов. Сухопутные действия начались позднее – 28 августа. Войско под командованием прусского короля Фридриха 2 вторглось на земли Саксонии, а позже, начало осаду Праги. В то же время, армия Франции оккупировала Ганновер.
Россия вступила в войну в 1757 г. В августе российская армия понесла тяжелейшие потери, но одержала победу в сражении при Гросс-Егерсдорфе, открыв путь в Восточную Пруссию. Однако командовавший войсками генерал-фельдмаршал Апраксин узнал о болезни императрицы Елизаветы Петровны. Полагая, что скоро трон займет ее наследник, Петр 3 Федорович, он начал отвод войск к русской границе. Позже, объявив такие действия изменой, императрица отдала Апраксина под суд. Его место командующего занял Фермор. В 1758 г. в России была присоединена территория Восточной Пруссии.
Дальнейшие события семилетней войны кратко: победы, одержанные в 1757 г. армией Пруссии под командованием Фридриха 2 в 1769 г. были сведены к нулю благодаря успешным действиям русско-австрийских войск во время Кунерсдорфского сражения. К 1761 г. Пруссия была на грани поражения. Но в 1762 г. умерла императрица Елизавета. Вступивший на престол Петр 3, был сторонником сближения с Пруссией. Предварительные переговоры о мире, проведенные осенью 1762 г. завершились заключением Парижского мирного договора 30 января 1763 г. Этот день официально считается датой окончания семилетней войны.
Победу одержала англо-прусская коалиция. Пруссия благодаря такому исходу войны окончательно вошла в круг ведущих европейских держав. Россия в результате этой войны ничего не приобрела, за исключением опыта военных действий. Франция – потеряла Канаду и большую часть заморских владений, Австрия утратила все права на Силезию и графство Гальц.
Відповідь:
Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (пе-регородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню.
Інтенсивно розвивалося гончарство. У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду, так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків, ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.
Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Майже весь він виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних печах — горнах, що мали двох'ярусну конструкцію з глиняною перегородкою міх ярусами та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли миски, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильники, писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нанесення орнаменту на посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою. Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми, фортеці.
В деяких околицях знали також виріб скла. Такі назви, як стекляник (скляр) і стекляна кузня, вказують на техніку скляних виробів. Багато скляного посуду привозили до нас із Візантії та з Заходу.
Склоробне виробництво досягло високого рівня. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси. Матеріалами для виробництва скла були пісок, поташ, вапно, кухонна сіль. Часто скло заварювали.
У буйних пущах, де жили спочатку слов'яни, розвинулися дуже скоро деревні промисли. У княжі часи знаємо вже кілька різних назв для ремісників, що обробляли дерево: древоділи, платники, городники (що ставили городи), мостники. Ці теслі мали власні організації зі своїми старійшинами. Були також окремі ізвозники, що звозили дерево до міста.
Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. «Мідяна сокира від сухого дерева сама нищиться», — наводить приповідку Кирило Турівський.
З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до обстанови хати. Згадуються вози, сани, столи, ліжка, лави, стільці, відра, каді, бочілки, ковші, ложка, лопата, колибель (колиска), ступа, драбина, врешті корста — домовина. Вироблювали також рогожі, плели великі коші й менші кошниці.
3 дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.
Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували личаки, постоли. З полотна та сукна шили свити, жупани, плащі, киреї, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.
Високо стояли шкіряні промисли, головно ж гарбарство та кушнірство. Свіжа шкіра звалася кожа, виправлена — усна, або усніє. Звідси походять назви кожевник і уснар для гарбаря й кушніра. При обробці шкіри уживали усніяний квас, тобто гарбарський квас. Шкіру м'яли руками, як це видно з оповідання про Кожум'яку. Знаємо різні назви ремісників, що користувалися шкірою: швець — означало й шевця, й кравця, сідельник робив сідла, тульник виготовлював тули — сагайдаки для стріл.
Пояснення:
Семилетняя война 1756-1763 гг. была спровоцирована столкновением интересов России, Франции и Австрии с одной стороны и Португалии, Пруссии и Англии (в унии с Ганновером) с другой. Каждое из вступивших в войну государств, безусловно, преследовало собственные цели. Так, Россия пыталась усилить свое влияние на Западе.
Начало войне было положено сражением флотов Англии и Франции у Балеарских островов 19 мая 1756 г. Оно завершилось победой французов. Сухопутные действия начались позднее – 28 августа. Войско под командованием прусского короля Фридриха 2 вторглось на земли Саксонии, а позже, начало осаду Праги. В то же время, армия Франции оккупировала Ганновер.
Россия вступила в войну в 1757 г. В августе российская армия понесла тяжелейшие потери, но одержала победу в сражении при Гросс-Егерсдорфе, открыв путь в Восточную Пруссию. Однако командовавший войсками генерал-фельдмаршал Апраксин узнал о болезни императрицы Елизаветы Петровны. Полагая, что скоро трон займет ее наследник, Петр 3 Федорович, он начал отвод войск к русской границе. Позже, объявив такие действия изменой, императрица отдала Апраксина под суд. Его место командующего занял Фермор. В 1758 г. в России была присоединена территория Восточной Пруссии.
Дальнейшие события семилетней войны кратко: победы, одержанные в 1757 г. армией Пруссии под командованием Фридриха 2 в 1769 г. были сведены к нулю благодаря успешным действиям русско-австрийских войск во время Кунерсдорфского сражения. К 1761 г. Пруссия была на грани поражения. Но в 1762 г. умерла императрица Елизавета. Вступивший на престол Петр 3, был сторонником сближения с Пруссией. Предварительные переговоры о мире, проведенные осенью 1762 г. завершились заключением Парижского мирного договора 30 января 1763 г. Этот день официально считается датой окончания семилетней войны.
Победу одержала англо-прусская коалиция. Пруссия благодаря такому исходу войны окончательно вошла в круг ведущих европейских держав. Россия в результате этой войны ничего не приобрела, за исключением опыта военных действий. Франция – потеряла Канаду и большую часть заморских владений, Австрия утратила все права на Силезию и графство Гальц.