Що стосується Буковини, то румунська влада на її території з 1918 по 1928 роки запровадила військовий стан; наступне десятиліття було відносно ліберальним; нарешті, у 1938 році в Румунії до влади приходять військові, котрі запроваджують жорстке авторитарне правління. Відповідно і політична діяльність на Буковині існувала головним чином за ліберального періоду. Помірковані сили під проводом Володими-
ра Залозецького утворили Українську національну партію, розпущену з початком військового правління. У середині 30-х років нечисленні групи національно-революційного спрямування об'єдналися під керівництвом Ореста Зиба.чинського, Петра Григоровича та Дениса Квітковського. Після 1938 року національно-революційні групи змогли завдяки гарній конспірації продовжити свою діяльність. Існували на Буковині також і комуністичні гуртки, проте в них фактично не було українців.
Інша ситуація склалася на Закарпатті. У 1918 році лідери українських сил Закарпаття погодилися на включення цієї території на правах автономії до Чехословацької держави (проте реально ця автономія була здобута дуже нескоро). Демократична республіка, яка встановилася тут, була найпоступові-шою з усіх новоутворених держав Східної Європи. Як наслідок, темпи прогресивних змін у житті українців Закарпаття були вищими, ніж будь-де на інших українських землях - від Дону до Сяну. У Чехосло-ваччині не проводилося придушення національно-культурних прагнень українців; навпаки, різко зросла кількість навчальних закладів, у тому числі з українською мовою викладання, кількість культурницьких організацій.
В умовах демократичної конкуренції українські організації гуртувалися в трьох таборах: русофільському, який мав традиційно сильні позиції ще з другої половини XIX століття; русинському, котрий обстоював існування окремої нації й очолювався головним чином мадяризованими священиками, що приховували свої симпатії під машкарою русинського локалізму; та українофільському, що привертав симпатії передусім молоді. У вільному змаганні з іншими таборами українофіли здобули підтримку абсолютної більшості інтелігенції Закарпаття. Товариство та», організація українських скаутів «Пласт», Асоціація українських вчителів та інші організації мали великий вплив у цьому регіоні. Проте значна кількість українофілів, зачарована радянською пропагандою, схилилася на прорадянсь-кий та прокомуністичний бік, хоча і не оформлювала організаційно свої уподобання. Водночас існували і симпатики ідеології інтегрального націоналізму, проте також більшою частиною не оформлені в певні організаційні стуктури.
Події наприкінці 30-х років поставили Закарпатську Україну в один з центрів уваги Європи і засвідчили достатньо високу зрілість українського руху; про це мова піде далі.
Проте основою політичного життя'українського народу, його духовної й ідейної самоорганізації на той час стала Галичина, - попри всі репресії, які хвилями накочувалися, ініційовані польською владою, - а також суміжна з нею Волинь і Холмщина, які Польща відтяла від колишньої Російської імперії.
Реформы Юлия Цезаря проводились в Древнем Риме в 49-44 годах до н.е.[источник не указан 431 день] На протяжении этого времени Юлий Цезарь несколько раз избирался диктатором, а также последовательно занимал несколько важных государственных должностей, что позволяло ему провести в жизнь ряд законов.
Во всей реформаторской деятельности Цезаря ясно отмечаются две основные идеи. Одна — необходимость объединения римского государства в одно целое, необходимость сгладить различие между гражданином-хозяином и провинциалом-рабом, сгладить рознь национальностей; другая, тесно связанная с первой, — упорядочение администрации, тесное общение государства с подданными, устранение посредников, сильная центральная власть.
Обе эти идеи сказываются во всех реформах Цезаря, несмотря на то что проводил он их быстро и торопливо, стараясь использовать короткие промежутки своего пребывания в Риме. Ввиду этого последовательность отдельных мер случайна; Цезарь каждый раз брался за то, что казалось ему наиболее необходимым, и только сопоставление всего сделанного им, независимо от хронологии, позволяет уловить сущность его реформ и подметить стройную систему в их проведении.
Объединительные тенденции Цезаря сказались прежде всего в его политике по отношению к партиям в среде руководящих классов. Его политика милости по отношению к противникам, за исключением непримиримых, его стремление привлечь к государственной жизни всех, без различия партии и настроения, допущение им в среду своих приближённых бывших своих противников, несомненно, свидетельствуют о желании слить все разномыслия около своей личности и своего режима. Этой объединительной политикой объясняется широкое доверие ко всем, которое и было причиной его гибели. Ясно сказывается объединительная тенденция и по отношению к Италии.
Мерами объединительного характера были и две крупные реформы Ю. Цезаря — монетная и календарная.
Що стосується Буковини, то румунська влада на її території з 1918 по 1928 роки запровадила військовий стан; наступне десятиліття було відносно ліберальним; нарешті, у 1938 році в Румунії до влади приходять військові, котрі запроваджують жорстке авторитарне правління. Відповідно і політична діяльність на Буковині існувала головним чином за ліберального періоду. Помірковані сили під проводом Володими-
ра Залозецького утворили Українську національну партію, розпущену з початком військового правління. У середині 30-х років нечисленні групи національно-революційного спрямування об'єдналися під керівництвом Ореста Зиба.чинського, Петра Григоровича та Дениса Квітковського. Після 1938 року національно-революційні групи змогли завдяки гарній конспірації продовжити свою діяльність. Існували на Буковині також і комуністичні гуртки, проте в них фактично не було українців.
Інша ситуація склалася на Закарпатті. У 1918 році лідери українських сил Закарпаття погодилися на включення цієї території на правах автономії до Чехословацької держави (проте реально ця автономія була здобута дуже нескоро). Демократична республіка, яка встановилася тут, була найпоступові-шою з усіх новоутворених держав Східної Європи. Як наслідок, темпи прогресивних змін у житті українців Закарпаття були вищими, ніж будь-де на інших українських землях - від Дону до Сяну. У Чехосло-ваччині не проводилося придушення національно-культурних прагнень українців; навпаки, різко зросла кількість навчальних закладів, у тому числі з українською мовою викладання, кількість культурницьких організацій.
В умовах демократичної конкуренції українські організації гуртувалися в трьох таборах: русофільському, який мав традиційно сильні позиції ще з другої половини XIX століття; русинському, котрий обстоював існування окремої нації й очолювався головним чином мадяризованими священиками, що приховували свої симпатії під машкарою русинського локалізму; та українофільському, що привертав симпатії передусім молоді. У вільному змаганні з іншими таборами українофіли здобули підтримку абсолютної більшості інтелігенції Закарпаття. Товариство та», організація українських скаутів «Пласт», Асоціація українських вчителів та інші організації мали великий вплив у цьому регіоні. Проте значна кількість українофілів, зачарована радянською пропагандою, схилилася на прорадянсь-кий та прокомуністичний бік, хоча і не оформлювала організаційно свої уподобання. Водночас існували і симпатики ідеології інтегрального націоналізму, проте також більшою частиною не оформлені в певні організаційні стуктури.
Події наприкінці 30-х років поставили Закарпатську Україну в один з центрів уваги Європи і засвідчили достатньо високу зрілість українського руху; про це мова піде далі.
Проте основою політичного життя'українського народу, його духовної й ідейної самоорганізації на той час стала Галичина, - попри всі репресії, які хвилями накочувалися, ініційовані польською владою, - а також суміжна з нею Волинь і Холмщина, які Польща відтяла від колишньої Російської імперії.
Объяснение:
Реформы Юлия Цезаря проводились в Древнем Риме в 49-44 годах до н.е.[источник не указан 431 день] На протяжении этого времени Юлий Цезарь несколько раз избирался диктатором, а также последовательно занимал несколько важных государственных должностей, что позволяло ему провести в жизнь ряд законов.
Во всей реформаторской деятельности Цезаря ясно отмечаются две основные идеи. Одна — необходимость объединения римского государства в одно целое, необходимость сгладить различие между гражданином-хозяином и провинциалом-рабом, сгладить рознь национальностей; другая, тесно связанная с первой, — упорядочение администрации, тесное общение государства с подданными, устранение посредников, сильная центральная власть.
Обе эти идеи сказываются во всех реформах Цезаря, несмотря на то что проводил он их быстро и торопливо, стараясь использовать короткие промежутки своего пребывания в Риме. Ввиду этого последовательность отдельных мер случайна; Цезарь каждый раз брался за то, что казалось ему наиболее необходимым, и только сопоставление всего сделанного им, независимо от хронологии, позволяет уловить сущность его реформ и подметить стройную систему в их проведении.
Объединительные тенденции Цезаря сказались прежде всего в его политике по отношению к партиям в среде руководящих классов. Его политика милости по отношению к противникам, за исключением непримиримых, его стремление привлечь к государственной жизни всех, без различия партии и настроения, допущение им в среду своих приближённых бывших своих противников, несомненно, свидетельствуют о желании слить все разномыслия около своей личности и своего режима. Этой объединительной политикой объясняется широкое доверие ко всем, которое и было причиной его гибели. Ясно сказывается объединительная тенденция и по отношению к Италии.
Мерами объединительного характера были и две крупные реформы Ю. Цезаря — монетная и календарная.
Объяснение: