1. Розвиток української історичної науки. Шлях розвитку української історичної науки налічує вже майже тисячу років. Першими історичними творами були літописи. Батьком української історії сучасні історики вважають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. У 1113 р. Нестор склав літопис «Повість минулих літ». Його можна вважати істориком, тому що він, по-перше, описує не лише сучасні йому події, а й ті, що відбувалися за сотні років до нього. По-друге, він чітко визначив мету своєї праці: звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу княжити і як Руська земля виникла. По-третє, він не лише оповідає про події, а й дає їм оцінку.
Твір Нестора-літописця мав важливе значення у вивченні історії. Він став головним, а іноді єдиним джерелом інформації про далекі часи. Невипадково сьогодні «Повість минулих літ» належить до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав традицію літописання, яка тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори намагалися доповнити твір Нестора сучасними їм подіями.
Наприкінці XVII ст. почали з’являтися вже не літописи, а перші справді історичні дослідження. У 1672 р. ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Сафонович склав «Хроніку із літописців стародавніх». Перша частина цього твору охоплює історію Русі до кінця XIII ст., друга переважно розповідає про події, що відбувалися на українських землях протягом кінця XIII — XVII ст.
У 1674 р. з’явився короткий історичний огляд подій Русі та Московської держави — «Синопсис». Цей твір протягом декількох століть був своєрідним підручником з історії та витримав близько 30 видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсису» був архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій Гізель.
На початку XVIII ст. була створена низка творів, які отримали узагальнену назву козацькі літописи. їхніми авторами були такі діячі козацької доби, як Р. Ракушка-Романовський, С. Величко та Г. Грабянка. Вони не описали події часів Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та наступні події козацької доби, а намагалися пояснити їх.
ответ:Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до н. э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим...Гней Помпе́й Вели́кий, или Гней Помпей Магн (лат. Gnaeus Pompeius Magnus; 29 сентября 106 г. до н. э. — 28 или 29 сентября 48 г. до н. э.) — древнеримский государственный деятель и полководец, консул Римской республики 70, 55 и 52-го годов до н. э., командующий лояльными сенату войсками в гражданской войне 49—45 годов до н. э.
Начал карьеру, сражаясь на стороне Луция Корнелия Суллы в гражданской войне 83—82 годов до н. э., успешно командовал войсками в Италии, Сицилии, Африке и Испании. В 70 году до н. э. выступил одним из инициаторов отмены законов Суллы. В 60-е годы до н. э. Помпей стал одним из самых влиятельных людей в Риме, очистив Средиземное море от пиратов и расширив римское влияние на востоке во время Третьей Митридатовой войны.
В 60 году до н. э. Помпей вместе с Марком Лицинием Крассом и Гаем Юлием Цезарем организовал первый триумвират — неформальное объединение трёх ведущих политиков, оказывавшее решающее влияние на римскую политику в течение нескольких лет. Распад триумвирата и сближение Помпея с сенаторами, настроенными против Цезаря, привели к началу новой гражданской войны. После поражения в битве при Фарсале Гней бежал в Египет, где был убит. Чрезвычайно известный при жизни, Помпей стал впоследствии восприниматься лишь как неудачливый противник победившего его Цезаря.
1. Розвиток української історичної науки. Шлях розвитку української історичної науки налічує вже майже тисячу років. Першими історичними творами були літописи. Батьком української історії сучасні історики вважають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. У 1113 р. Нестор склав літопис «Повість минулих літ». Його можна вважати істориком, тому що він, по-перше, описує не лише сучасні йому події, а й ті, що відбувалися за сотні років до нього. По-друге, він чітко визначив мету своєї праці: звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу княжити і як Руська земля виникла. По-третє, він не лише оповідає про події, а й дає їм оцінку.
Твір Нестора-літописця мав важливе значення у вивченні історії. Він став головним, а іноді єдиним джерелом інформації про далекі часи. Невипадково сьогодні «Повість минулих літ» належить до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав традицію літописання, яка тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори намагалися доповнити твір Нестора сучасними їм подіями.
Наприкінці XVII ст. почали з’являтися вже не літописи, а перші справді історичні дослідження. У 1672 р. ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Сафонович склав «Хроніку із літописців стародавніх». Перша частина цього твору охоплює історію Русі до кінця XIII ст., друга переважно розповідає про події, що відбувалися на українських землях протягом кінця XIII — XVII ст.
У 1674 р. з’явився короткий історичний огляд подій Русі та Московської держави — «Синопсис». Цей твір протягом декількох століть був своєрідним підручником з історії та витримав близько 30 видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсису» був архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій Гізель.
На початку XVIII ст. була створена низка творів, які отримали узагальнену назву козацькі літописи. їхніми авторами були такі діячі козацької доби, як Р. Ракушка-Романовський, С. Величко та Г. Грабянка. Вони не описали події часів Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та наступні події козацької доби, а намагалися пояснити їх.
ответ:Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до н. э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим...Гней Помпе́й Вели́кий, или Гней Помпей Магн (лат. Gnaeus Pompeius Magnus; 29 сентября 106 г. до н. э. — 28 или 29 сентября 48 г. до н. э.) — древнеримский государственный деятель и полководец, консул Римской республики 70, 55 и 52-го годов до н. э., командующий лояльными сенату войсками в гражданской войне 49—45 годов до н. э.
Начал карьеру, сражаясь на стороне Луция Корнелия Суллы в гражданской войне 83—82 годов до н. э., успешно командовал войсками в Италии, Сицилии, Африке и Испании. В 70 году до н. э. выступил одним из инициаторов отмены законов Суллы. В 60-е годы до н. э. Помпей стал одним из самых влиятельных людей в Риме, очистив Средиземное море от пиратов и расширив римское влияние на востоке во время Третьей Митридатовой войны.
В 60 году до н. э. Помпей вместе с Марком Лицинием Крассом и Гаем Юлием Цезарем организовал первый триумвират — неформальное объединение трёх ведущих политиков, оказывавшее решающее влияние на римскую политику в течение нескольких лет. Распад триумвирата и сближение Помпея с сенаторами, настроенными против Цезаря, привели к началу новой гражданской войны. После поражения в битве при Фарсале Гней бежал в Египет, где был убит. Чрезвычайно известный при жизни, Помпей стал впоследствии восприниматься лишь как неудачливый противник победившего его Цезаря.
Объяснение: