7.Соотнесите имена Литовских князей и исторические события

1) Миндовг 2) Гедемин 3) Ольгерд 4) Ягайло 5) Витовт

А. Добился фактической независимости Великого княжества Литовского в 1392

Б. Пользуясь ослаблением Руси ордынским нашествием, первым стал подчинять себе западные русские земли

В. Объявил католичество государственной религией Великого княжества Литовского

Г. В конце 20-х начале 30-х годов 14 века его власть признало Киевское княжество

Д. В 1362г. разгромил крупное ордынское войско

Обычно население средневекового города не превышало 5-6 тысяч человек, а часто было и того меньше - 1- 2 тысячи. Большими считались города в 40-50 тысяч жителей (Любек, Гамбург и ряд других). Лишь немногие города Западной Европы, та¬кие, как Лондон, Константинополь, Париж, насчитывали до 100-200 тысяч жителей. Хотя главным занятием горожан были ремесла, торговля, сфера обслуживания (кабаки, трактиры, гостиницы, бани, строительные артели и т. п.), жители города еще долго не порывали с сельским хозяйством. Город защищал себя мощными стенами, с бойницами и укрепленными воротами. Он выглядел как настоящая крепость (по-немецки - «бург»), поэтому горожан называли в Средние века бюргерами. За городскими стенами простирались возделанные поля, сады и огороды, пастбища. Нередко горожане владели и пашнями. Луга и огороды часто располагались и в пределах города, по улицам бродили свиньи. Горожанам было тесно на небольшом пространстве, зажатом кольцом стен. Ширина главных улиц не превышала 7-8 м, а переулков - 1-2 м. В Брюсселе одна из улиц называлась «Улица одного человека» - двое не могли на ней разминуться. Дома строили в два-три этажа, верхние этажи нависали над нижними. Средневековые дома не имели номеров, их заменяли фигурки, обозначавшие занятие владельца: сапог или башмак у сапожника, крендель у пекаря. Большинство домов в городе были деревянными. Во время частых пожаров выгорали целые кварталы. Почти во всех городах Западной Европы до конца Средних веков не было мостовых и уличного освещения, водопровода и канализации нередко выливали на улицу, на головы зазевавшихся прохожих. Скопившиеся груды мусора и нечистот сбрасывались в реки и рвы. Водосточные канавы и вывоз мусора повозками появились в крупных городах в XIV веке. Раньше всего улицы стали мостить камнем в крупных городах Франции и Португалии. В большинстве городов Европы мостовых не было. В дождливое время на улицах стояли огромные лужи. Согласно легенде, в одной из таких луж Парижа утонул всадник с конем. Из-за тесноты и грязи часто распространялись заразные болезни, от которых погибали жители целых городов. Центром города была небольшая рыночная площадь, с городскими весами, фонтаном, где горожане поили лошадей. На этой площади казнили или привязывали к «позорному столбу» преступников. Поблизости высилась главная городская церковь - собор, обычно самое красивое здание в городе; к двери собора нередко прибивали «локоть» - образцовую меру длины для тканей в виде палки длиной в полметра. На рыночной площади горожане сооружали ратушу - здание городского совета. Ратушу венчала башня с городскими часами и набатным колоколом. Его тревожный звон возвещал о бедствии: пожаре, начале эпидемии, нападении врага. В ратуше размещались зал для заседаний, городская казна, тюрьма и арсенал. В городах возводились и другие общественные здания: крытые рынки, торговые склады, больницы, учебные заведения, мастерские (оружейные, монетные, кирпичные), дома городских сообществ.

Перша спроба його вторгнення в Рим відбулася 408 року, в результаті якої були відновленні переговори з імператором Гонорієм про умови миру і постійного поселення готів. Перемовини не закінчились успіхом й Аларіх знову напав на Рим. Наляканий імператор сховався у Равенні, а Аларіх змусив сенат проголосити новим імператором Аттала. Через це Гонорію довелося піти на поступки готам, але переговори знову зірвалися через напад на Аларіха. Після чого варварський король таки захопив Рим 410 |24 серпня 410 року.

Хоча на той момент Рим вже не вважався столицею і не мав ніякого стратегічного значення, але розуміння того, що «вічне місто», яке непорушно протягом 800 років, з 390 р. до н. е., коли його було взято галлами на чолі з Бреннусом, було знову захоплене, зробило цю подію шокуючою для її сучасників. Захоплення Рима 410 року вважається однією з причини Падіння Західної Римської імперії.

Объяснение:У 401 році Аларіх та його військо почали наступ на Італію, куди дісталися в листопаді. Взимку наступного року готи підкорили рівнинну частину Венеції, після чого рушили до Медіолана.[16] Дізнавшись про наближення армії головнокомандувача усіма військами імперії Флавія Стиліхона, готи зняли облогу столиці імператора Гонорія і рушили далі на Захід, проте римляни наздогнали їх у передгір'ї Альп і 4 квітня 402 року завдали їм поразки у битві при Полленції.[17] Змушені повернутись на Схід, влітку того ж (або наступного, 403-го) року готи були ще раз розбиті під Вероною і, перейшовши Альпи, рештки армії Аларіха отаборились біля Далмації і Паннонії в долині ріки Сава.[18]

Згодом Аларіх став союзником Стиліхона, погодившись до завоювати Іллірік. З цією метою у 405 році Стиліхон проголосив Аларіха magister militum Іллірка. Однак, того ж року в Італію вторгся Родогайс.[19] Стиліхон і римляни, підкріплені аланами, готами на чолі із Сарусом і гунами на чолі із Улдіном, зуміли перемогти Родогайса в серпні 406 року.[20] Але тільки після спустошення північної Італії. 12 000 готів Родогайса були залучені до римської військової служби, а інші були поневолені.[21]

Стиліхон примирився зі Східною Римською імперією в 408 році, і вестготи під керівництвом Аларіха втратили для нього інтерес. У тому ж році навесні Аларіх взяв під контроль частину Норіка і верхньоїПаноннії. За що вимагав у Гонорія 288 тис. солідів, що дорівнює кількості грошей, зароблених однією сенаторською сім'єю за рік. А також погрожував вторгнутися в Італію.[19] Знаючи Аларіха, Стиліхон спробував переконати сенат прийняти його умови і знову взяти на службу в якості головнокомандувача римськими військами в Галлії, де минулого року владу захопив узурпатор Костянтин III.[22] Це викликало підозри про змову Стиліхона з варварами, і таким чином відбувся заколот римських солдат, у ході якого 22 серпня 408 року у Равенні Стиліхона було схоплено і страчено. Солдати ж без усякого наказу напали на сім'ї варварів, які проживали у Римі, вбиваючи жінок і дітей і грабуючи їхнє майно. 30 тисяч родичів загиблих звернулися до Аларіха з бажанням спонукати його піти проти римлян.

Однак Аларіх бажав затвердити мир з імперією. Він запропонував Гонорію обмінятися заручниками, вимагав обіцяну данину і обіцяв, в свою чергу, відвести військо з Норіка в Паннонію. Але Гонорій відмовився укладати мир з Аларіхом, та в той же час не вжив жодних істотних приготувань до війни.[23]

Друге вестготське вторгнення в Італію

Другий похід Аларіха в Італію відбувся через шість тижнів після страти Стиліхона. Цю звістку він надіслав своєму зятю і наступнику Атаульфу, для того, щоб він приєднався до нього з військом готів та гунів.[24] Поки Атаульф з військом прямував до нього, Аларіх, не чекаючи їх, восени 408 року з Норіка перейшов Юлійські Альпи, безперешкодно перетнув річку По у Кремоні й попрямував до Рима, не затримуючись на облоги великих міст і розграбовуючи попутні при можливості. У жовтні 408 року Аларіх з'явився під стінами Рима.

Перша облога Рима

У Римі жило близько 800 тис. осіб, що робило його найбільшим у світі. Коли Аларіх почав облогу Рима, по місту прокотилася хвиля паніки. Була навіть спроба відновити язичницькі ритуали у все ще релігійно змішаному місті, щоб відбити вестготів. Папа Інокентій навіть погодився на це, за умови, що усе буде зроблено приватно. Однак язичницькі священники сказали, що жертвоприношення можна було зробити лише публічно на Римському форумі, і ця ідея була відкинута.[25]

Серена, дружина Стиліхона і двоюрідного брата імператора Гонорія, перебувала на той момент в місті і заохочувала римське населення впустити військо Аларіха. За це римський сенат приговорив її до страти.[26]