Сегодня, 5 мая, Кыргызстан празднует один из самых важных государственных праздников – День Конституции.
История кыргызской Конституции: от пролетариата до НПО
За 23 года главный закон страны менялся более 10 раз, каждый раз создавая споры и конфликты в обществе. Каждая новая редакция Конституции гарантировала политическую стабильность и твердость демократических принципов, и каждый раз обнаруживалась необходимость ее доработать. "ВБ" решил вспомнить историю самого главного закона страны и то, какие изменения он претерпел за эти годы.
1929 год. Первая Конституция
Статья 1. Конституция имеет своей задачей гарантировать диктатуру пролетариата в целях подавления буржуазии, уничтожения эксплуатации человека человеком и осуществления коммунизма, при котором не будет ни деления на классы, ни государственной власти.
Самая первая Конституция в Кыргызстане была принята в 1929 году. До этого времени Кыргызстан имел статус автономной области и соответственно не имел своей Конституции. Такая форма политического управления не совсем подходила для области, так как она имела все признаки для определения ее республикой. Поэтому вопрос о самоопределении кыргызского народа и создании республики оставался открытым. И в начале 1926 года Президиум ВЦИК РСФСР постановил преобразовать Киргизскую автономную область в Киргизскую автономную республику. Тогда же была создана комиссия по выработке Конституции новой республики.
Проект первой Конституции разрабатывался почти три года, и 30 апреля 1929 года он был принят на Всекиргизском съезде Советов. С этого момента началась одна из ярких страниц в истории права советского Кыргызстана.
История кыргызской Конституции: от пролетариата до НПО
Первая кыргызская Конституция в итоге состояла из 97 статей. Центральное место в ней отводилось диктатуре пролетариата, отдельные категории граждан были лишены избирательных прав. Он объявляла Киргизскую АССР государством рабочих и дехкан.
В целом первая Конституция отвечала требованию своего времени и поэтому была , самой недемократичной.
1937 год. Конституция победившего социализма
Статья 1. Киргизская Советская Социалистическая Республика есть социалистическое государство рабочих и крестьян.
В 1936 году СССР объявил о полном переходе на социализм и утвердил новую Конституцию, которую неофициально назвали "Конституцией победившего социализма". В это же время Киргизия была преобразована в союзную республику и вошла в состав СССР. Перед молодой союзной республикой встала новая задача: подготовить новую Конституцию в соответствии с проводимой политикой в СССР и статусом республики.
Вторая по счету Конституция появилась 23 марта 1937 года, была более демократичной и имела первые зачатки парламентаризма. Она отменяла ранее существовавшие ограничения в избирательном праве и закрепила демократический принцип всеобщего, равного и прямого избирательного права при тайном голосовании, а также упрощала форму управления и разграничивала функции госорганов, что снижало бюрократию. Разработкой законов мог заниматься только Верховный Совет, члены которого избирались путем голосования на 4 года. Конституция отмечала только две формы частности: государственной и кооперативно-колхозной.
Впрочем, и в те времена закон идеально работал только на бумаге и не мог защитить советских граждан от репрессий и преследований.
1978 год. Конституция-долгожитель
Статья 2. Вся власть в Киргизской ССР принадлежит народу.
Конституция от 1937 года действовала почти 40 лет и стала, наверное, самым рекордным "долгожителем". С 1937 года в СССР менялась не только политическая система и стороны общественной жизни, и к 70-м годам стало ясно, что "Конституция победившего социализма" морально устарела и требует кардинальных изменений. В апреле 1978 года Верховный Совет Киргизской ССР утвердил новую Конституцию. В ней были расширены трудовые и гражданские права и ответственность жителей, более детально прописаны законы в общественной и частной жизни, а также государственные интересы. Но, кроме дополненных формулировок, ничего нового она не вводила, так как государственная система не сильно изменилась – в СССР все еще был провозглашен социализм.
ст "Президента Кыргызской Республики" и она отказывалась от советской формы государственного устройства. Новая редакция Конституции разделяла власть на три ветви: законодательную (двухпалатный парламент), судебную и исполнительную, вводила многопартийную систему. Также она давала больше прав и свобод гражданам и гарантировала личную свободу и невмешательство государства в их деловую и творческую активность, а также судебную защиту.
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Її населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті – мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт.
Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.
Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці Західної України.
Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.
У промисловості домінував іноземний капітал: австрійський, німецький, англійський, французький. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.).
На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.
На початку XX ст. у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття помітне місце відіграють промислові об’єднання та акціонерні товариства, динамізується процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Однак великих фабрик і заводів з сотнями робітників тут були лише одиниці. Нові явища ігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів.
Стосовно сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% – на Буковині. Деякі зміни в сільському господарстві краю відбулися лише після скасування в 1848 році кріпосного права.
Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.
У зв’язку з цим, з кінця XIX ст. почалась масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини, а також в Росію та на Балкани. До Першої світової війни із західноукраїнських земель Австро-Угорщини виїхало і поселилося за кордоном близько одного мільйона чоловік. Отже, порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.
Выберешь что то из этого
Объяснения
Сегодня, 5 мая, Кыргызстан празднует один из самых важных государственных праздников – День Конституции.
История кыргызской Конституции: от пролетариата до НПО
За 23 года главный закон страны менялся более 10 раз, каждый раз создавая споры и конфликты в обществе. Каждая новая редакция Конституции гарантировала политическую стабильность и твердость демократических принципов, и каждый раз обнаруживалась необходимость ее доработать. "ВБ" решил вспомнить историю самого главного закона страны и то, какие изменения он претерпел за эти годы.
1929 год. Первая Конституция
Статья 1. Конституция имеет своей задачей гарантировать диктатуру пролетариата в целях подавления буржуазии, уничтожения эксплуатации человека человеком и осуществления коммунизма, при котором не будет ни деления на классы, ни государственной власти.
Самая первая Конституция в Кыргызстане была принята в 1929 году. До этого времени Кыргызстан имел статус автономной области и соответственно не имел своей Конституции. Такая форма политического управления не совсем подходила для области, так как она имела все признаки для определения ее республикой. Поэтому вопрос о самоопределении кыргызского народа и создании республики оставался открытым. И в начале 1926 года Президиум ВЦИК РСФСР постановил преобразовать Киргизскую автономную область в Киргизскую автономную республику. Тогда же была создана комиссия по выработке Конституции новой республики.
Проект первой Конституции разрабатывался почти три года, и 30 апреля 1929 года он был принят на Всекиргизском съезде Советов. С этого момента началась одна из ярких страниц в истории права советского Кыргызстана.
История кыргызской Конституции: от пролетариата до НПО
Первая кыргызская Конституция в итоге состояла из 97 статей. Центральное место в ней отводилось диктатуре пролетариата, отдельные категории граждан были лишены избирательных прав. Он объявляла Киргизскую АССР государством рабочих и дехкан.
В целом первая Конституция отвечала требованию своего времени и поэтому была , самой недемократичной.
1937 год. Конституция победившего социализма
Статья 1. Киргизская Советская Социалистическая Республика есть социалистическое государство рабочих и крестьян.
В 1936 году СССР объявил о полном переходе на социализм и утвердил новую Конституцию, которую неофициально назвали "Конституцией победившего социализма". В это же время Киргизия была преобразована в союзную республику и вошла в состав СССР. Перед молодой союзной республикой встала новая задача: подготовить новую Конституцию в соответствии с проводимой политикой в СССР и статусом республики.
Вторая по счету Конституция появилась 23 марта 1937 года, была более демократичной и имела первые зачатки парламентаризма. Она отменяла ранее существовавшие ограничения в избирательном праве и закрепила демократический принцип всеобщего, равного и прямого избирательного права при тайном голосовании, а также упрощала форму управления и разграничивала функции госорганов, что снижало бюрократию. Разработкой законов мог заниматься только Верховный Совет, члены которого избирались путем голосования на 4 года. Конституция отмечала только две формы частности: государственной и кооперативно-колхозной.
Впрочем, и в те времена закон идеально работал только на бумаге и не мог защитить советских граждан от репрессий и преследований.
1978 год. Конституция-долгожитель
Статья 2. Вся власть в Киргизской ССР принадлежит народу.
Конституция от 1937 года действовала почти 40 лет и стала, наверное, самым рекордным "долгожителем". С 1937 года в СССР менялась не только политическая система и стороны общественной жизни, и к 70-м годам стало ясно, что "Конституция победившего социализма" морально устарела и требует кардинальных изменений. В апреле 1978 года Верховный Совет Киргизской ССР утвердил новую Конституцию. В ней были расширены трудовые и гражданские права и ответственность жителей, более детально прописаны законы в общественной и частной жизни, а также государственные интересы. Но, кроме дополненных формулировок, ничего нового она не вводила, так как государственная система не сильно изменилась – в СССР все еще был провозглашен социализм.
ст "Президента Кыргызской Республики" и она отказывалась от советской формы государственного устройства. Новая редакция Конституции разделяла власть на три ветви: законодательную (двухпалатный парламент), судебную и исполнительную, вводила многопартийную систему. Также она давала больше прав и свобод гражданам и гарантировала личную свободу и невмешательство государства в их деловую и творческую активность, а также судебную защиту.
Відповідь:
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Її населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті – мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт.
Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.
Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці Західної України.
Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.
У промисловості домінував іноземний капітал: австрійський, німецький, англійський, французький. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.).
На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.
На початку XX ст. у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття помітне місце відіграють промислові об’єднання та акціонерні товариства, динамізується процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Однак великих фабрик і заводів з сотнями робітників тут були лише одиниці. Нові явища ігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів.
Стосовно сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% – на Буковині. Деякі зміни в сільському господарстві краю відбулися лише після скасування в 1848 році кріпосного права.
Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.
У зв’язку з цим, з кінця XIX ст. почалась масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини, а також в Росію та на Балкани. До Першої світової війни із західноукраїнських земель Австро-Угорщини виїхало і поселилося за кордоном близько одного мільйона чоловік. Отже, порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.