Реформи 60–70-х рр., мали усунути кріпосницькі пережитки з імперської дійсності, але так, щоб зберегти незмінними основи російського самодержавства. Здійснюючи реформи, імперія використовувала адміністративно-командні методи управління, підтримувала становий лад у всіх сферах суспільно-політичного життя. Над новоутвореними органами місцевого самоврядування, судами, закладами освіти, пресою зберігався контроль імперської адміністрації. Але об’єктивно здійснення реформ в окремих сферах привело до непрогнозованих імперією наслідків. Найпоказовішим прикладом цього стала земська реформа, яка потягла появу авторитетних і дієвих органів місцевого управління, що навіть висували національні вимоги до імперського уряду. Земська реформа засвідчила, що представники пригнобленого імперією українського народу використовували будь-які можливі легальні засоби для створення власних органів самоврядування і покращання умов життя.
Реформи 60–70-х рр. були, власне, поступками часові, що їх робила Російська імперія, і не мали на меті створення повноцінних умов для розвитку як українського, так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імперією.
Від початку XVI ст. Західна Європа переживала великі зміни в релігійному житті, викликані Реформацією, що почалася в Німеччині.
Реформаційний, або протестантський, рух — це соціально-політичний рух XVI — XVII ст., що охопив багато країн Європи та був спрямований проти засилля католицької церкви.
Ця течія започаткувала новий напрям християнського вчення — протестантизм.
Протестантська церква проголошувала свою незалежність від влади папи римського.
В Україні стало багато прихильників протестантської церкви, особливо серед панів і шляхти, поширювалися різні віровчення і секти.
1. Кальвінізм — протестантська релігійна течія, ідеологом якої був Ж. Кальвін. Він проповідував необхідність дешевої церкви, а також поміркованість, економію, підприємництво в особистому житті людини.
2. Аріанство — течія у християнстві, засновником якої був александрійський священик Арій (IV ст. н. є.). Аріанство заперечувало єдиносутність Бога — Отця і Бога — Сина (Христа), вважаючи останнього творінням Бога — Отця і отже, нижчим за нього.
3. У VI—VIII ст. це вчення дещо змінилося і дістало нову назву — социніанство (від імені засновника Ф. Социна). Социніани не визнавали:
• вчення про Святу Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий);
• проголошували Христа людиною, а не Богом;
• обстоювали свободу совісті.
В Україні социніанство було поширене в Чернігові, Хмільнику, Проскурові, Києві та ін.
Наприкінці XVII ст„ социніанське віросповідування в Речі Посполитій було заборонене.
Всі реформаційні рухи в Україні зароджувалися на основі морально-побутового занепаду церковної ієрархії.
КОНТРРЕФОРМАЦШНІ РУХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Контрреформаційні рухи — намагання провести реформи всередині католицької церкви, щоби піднести її роль і вплив, підірвані реформацією.
Велику роль у цьому аспекті відіграв орден єзуїтів (дослівно "Товариство Ісуса"). Був заснований у 1534 р., офіційно затверджений папою Павлом III у 1540 р.
Його мета — зміцнення позицій католицької церкви, влади папи римського, підірваних реформаційним рухом. Єзуїти розгортали свою діяльність в Україні, відкрили єзуїтські школи у Львові, Кам'янці, Києві та ін., прагнучи збільшити кількість прихильників католицизму.
так
Объяснение:
Реформи 60–70-х рр., мали усунути кріпосницькі пережитки з імперської дійсності, але так, щоб зберегти незмінними основи російського самодержавства. Здійснюючи реформи, імперія використовувала адміністративно-командні методи управління, підтримувала становий лад у всіх сферах суспільно-політичного життя. Над новоутвореними органами місцевого самоврядування, судами, закладами освіти, пресою зберігався контроль імперської адміністрації. Але об’єктивно здійснення реформ в окремих сферах привело до непрогнозованих імперією наслідків. Найпоказовішим прикладом цього стала земська реформа, яка потягла появу авторитетних і дієвих органів місцевого управління, що навіть висували національні вимоги до імперського уряду. Земська реформа засвідчила, що представники пригнобленого імперією українського народу використовували будь-які можливі легальні засоби для створення власних органів самоврядування і покращання умов життя.
Реформи 60–70-х рр. були, власне, поступками часові, що їх робила Російська імперія, і не мали на меті створення повноцінних умов для розвитку як українського, так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імперією.
Від початку XVI ст. Західна Європа переживала великі зміни в релігійному житті, викликані Реформацією, що почалася в Німеччині.
Реформаційний, або протестантський, рух — це соціально-політичний рух XVI — XVII ст., що охопив багато країн Європи та був спрямований проти засилля католицької церкви.
Ця течія започаткувала новий напрям християнського вчення — протестантизм.
Протестантська церква проголошувала свою незалежність від влади папи римського.
В Україні стало багато прихильників протестантської церкви, особливо серед панів і шляхти, поширювалися різні віровчення і секти.
1. Кальвінізм — протестантська релігійна течія, ідеологом якої був Ж. Кальвін. Він проповідував необхідність дешевої церкви, а також поміркованість, економію, підприємництво в особистому житті людини.
2. Аріанство — течія у християнстві, засновником якої був александрійський священик Арій (IV ст. н. є.). Аріанство заперечувало єдиносутність Бога — Отця і Бога — Сина (Христа), вважаючи останнього творінням Бога — Отця і отже, нижчим за нього.
3. У VI—VIII ст. це вчення дещо змінилося і дістало нову назву — социніанство (від імені засновника Ф. Социна). Социніани не визнавали:
• вчення про Святу Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий);
• проголошували Христа людиною, а не Богом;
• обстоювали свободу совісті.
В Україні социніанство було поширене в Чернігові, Хмільнику, Проскурові, Києві та ін.
Наприкінці XVII ст„ социніанське віросповідування в Речі Посполитій було заборонене.
Всі реформаційні рухи в Україні зароджувалися на основі морально-побутового занепаду церковної ієрархії.
КОНТРРЕФОРМАЦШНІ РУХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Контрреформаційні рухи — намагання провести реформи всередині католицької церкви, щоби піднести її роль і вплив, підірвані реформацією.
Велику роль у цьому аспекті відіграв орден єзуїтів (дослівно "Товариство Ісуса"). Був заснований у 1534 р., офіційно затверджений папою Павлом III у 1540 р.
Його мета — зміцнення позицій католицької церкви, влади папи римського, підірваних реформаційним рухом. Єзуїти розгортали свою діяльність в Україні, відкрили єзуїтські школи у Львові, Кам'янці, Києві та ін., прагнучи збільшити кількість прихильників католицизму.