Антонов александр степанович
1) условия, в которых происходит деятельность данной личности
2) , которые стремится решить деятель, и методы их решения.
3) интересы какого класса выражает деятель?
4) общая оценка деятельности: какие дела и поступки вызывают ваше уважение, а какие – неодобрение.
5) роль в ходе гражданской войны, вклад в развития государства
Початок XIX сторіччя в українській історії нагадував період так званого "сумерку" кінця XIV-початку XVI століть — Україна нібито й існувала — існувала земля, міста і села, народжувались і вмирали люди — і не існувала, оскільки про її державно-політичну самостійність, окремішність, в тогочасних умовах, на думку багатьох, не могло бути й мови. Втративши національну політичну еліту і залишки державності, розділена між двох континентальних імперій — Російської і Австрійської — вона, здавалося, була приречена. Це виглядало тоді як доконаний історичний факт. Після довгих років Руїни національно-державне відродження України не могло відбутися швидко. Кінець XVIII — початок XIX ст. на Наддніпрянській Україні були позначені майже цілковитим припиненням національного життя. Проте саме тут, на Лівобережній та Слобідській Україні, які територіально ближче знаходилися до Росії, продовжувала жити народна пам’ять про колишню славу козацьку, про Хмельниччину, про народну вольницю — Запорозьку Січ.
Варто зазначити, що процеси національного відродження кінця XVIII-початку XIX сторіч не стали явищем загальнонаціонального масштабу. І не лише тому, що вони, як зазначалось вище, охоплювали переважно територію колишньої Гетьманщини та концентровано виражали інтереси козацької старшини і її нащадків, але й тому, що не охопили в повній мірі навіть весь цей соціальний стан. Окрім козацько-старшинської державницької традиції та літературного процесу на демократичній етнічній основі, значний вплив на формування української політичної думки першої половини XIX сторіччя мала діяльність в Україні таємних товариств, не пов’язаних безпосередньо з українською справою, у першу чергу декабристів і масонів. Україна, поряд з Санкт-Петербургом, стала одним з основних центрів Руху декабристів: тут виникли і діяли дві досить потужні таємні організації — "Південне товариство" і товариство "Об’єднаних слов’ян", які напередодні повстання злилися.
Поняття "українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця 19 - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVUI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії упосліджувальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців.Втративши будь-яку надію на державне опертя і підтримку в процесах культурного розвитку, діячі української культури були поставлені в умови постійного доведення чинності національної культури в її суто етнічному розумінні. Етнографізм за цих обставин мусив стати і став визначальною рисою формування нової української культури. Пізніше це мало свої негативні наслідки у галузі виховання національної еліти і в справі політичної реалізації національних прав українців, однак прийнятної альтернативи етнографізму протягом довгого часу просто не було.
на востоке - борьба за обладание волжским путём- снятие угрозы со стороны Казанского ханства.
2. на юге - обеспечение безопасности от набегов Крымского ханства; на западе - борьба за выход к Балтийскому морю.
Взятие Казани в1552 г. предопределило включение в состав России всего Среднего Поволжья с его многонациональным населением. В1556 году русскими войсками была взята Астрахань, и к России присоединились нижневолжские земли. Признала себя вассалом московского царя и Ногайская Орда. В 80-е годы XVI века на присоединённых землях возникают новые города: Самара, Саратов, Царицын, Уфа.
Середина XVI в. ознаменовала и усиление влияния России на Северном Кавказе. Царь принял в подданство черкесов по их Для обеспечения безопасности государства от нападений с юга началось сооружение Засечной черты. В этом районе в 70-80-х годах было воздвигнуто свыше 20 новых городов (Курск, Воронеж, Орел, Елец, Белгород и др.).
Для решения другой важнейшей внешнеполитической задачи -выхода России к Балтийскому морю- в январе 1558 года Иван IV начал военные действия против Ливонии. Под ударами русских войск и начавшегося антинемецкого восстания эстонского крестьянства в 1561 г. Ливония как государство немецких рыцарей перестала существовать. Однако успехи Ивана IV встревожили многие государства в Европе, В открытую войну за “ливонское наследство” вступают Польско-Литовское государство, а затем Швеция и Дания.
Польские и литовские феодалы идут на окончательное объединение обоих государств. По Люблинской унии 1569 г. образуется единое государство Речь Посполитая. С другой стороны Турция и Крым, которые до конца 60-х годов занимали выжидательные позиции в отношении как России, так и Польши, решают открыто выступить в поддержку Польши. Новая международная обстановка заставила Ивана IV пересмотреть своё отношение к Ливонии. Он отказывается от прямого присоединения ливонских земель и выдвигает план создания в Ливонии особого государства, находящегося под протекторатом России. Начинается третий этап борьбы за Ливонию - 1570-1577 гг .
В 1576 Литва перешла в наступление. К этому времени вследствие глубокого кризиса внутри страны у Грозного иссякли средства ведения войны , и в 1582 году был заключен мир с Литвой, по которому Грозный уступил свои завоевания в Лифляндии и Литве, а в 1583 году он помирился и со
Швецией на том, что уступил ей Эстляндию и сверх того свои земли от Нарвы до Ладожского озера по берегу Финского залива.
В эти же годы началось продвижение в Сибирь. Основание в конце XVI в. городов Сургута и Надыма, а в начале XVII в. Томска обеспечило присоединение к России всей Западной Сибири и дальнейшее продвижение Ивана IV на Восток.
Во внешней политике Россия достигла многого: выиграла Казанскую войну, простерла свою власть за Урал, в Западную Сибирь, обезопасила себя Засечной чертой от крымчан. Однако главную задачу - выиграть Ливонскую войну - Россия выполнить не смогла.
Во второй половине XVII в. значительно расширились внешние связи России. В 1656 г. был заключён дружественный договор с Молдавией. Перед угрозой турецкой агрессии усилилось стремление Грузии к сближению с Россией. Россия играла все большую роль в судьбах южных славян. После Андрусовского перемирия Россия активизировала борьбу против султанской Турции, которая в 1681 г. вынуждена была отказаться от претензий на Киев и Левобережье Днепра и подписать Бахчисарайский мирный договор. В 1686 г. Россия заключила союз с Империей (Австрия), Венецией и Польшей для борьбы против султанской Турции. Велись переговоры о мире с крымским ханом.