1 лайков128 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української государства.Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня.
Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Розглядаючи питання про конституційні права України, необхідно звернеться до видатних пам'яток правової культури України.
Ще в княжі часи, коли починалося формування феодального права, з'явилася «Руська Правда» князя Ярослава Мудрого - найважливіший юридичний пам'ятник Київської Русі. На ім'я автора це документ ще називають «Правдою Ярослава». У наступні століття цей документ доповнювався і змінювався. В даний час відомо 106 списків «Руської Правди», складених у XIII-XVII ст. Вони відображають певні етапи розвитку феодалізму в Київській Русі, включають в себе права власності, види договорів, кримінальне право.
«Руська Правда» і місцеве звичаєве (Ця інформація базується на звичаях) право були чинним законом в Литві, до складу якої входили північні і центральні українські землі. У XVI ст. тут видаються три збірки законів (1529, 1566 1588 pp.), які отримали назву Литовські статути. У них регулювалися питання кримінального права і процесу. Ці документи захищали інтереси шляхти. Литовський статут 1588 р тривалий час був чинним законом на землях України. Литовські статути були кодексом феодального права, в якому інтереси шляхти ретельно захищалися нормами цивільного і кримінального права.
Серед пам'яток правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від управління і суду феодала і користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду., Купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339г.), Який був в Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356г.); Київ (протягом 1494-1497 рр.); Станіслав (1663 г.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право отримало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів та ін.
Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р «Установи для управління губернією Всеросійської імперії» 1775 і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р Микола І скасував магдебургсоке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року в містах Західної України, які після першого поділу Польщі в 1772 р відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р
У XVII ст. Поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, який підтверджує політичну і правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа увійшли: Березневі статті (Перяславські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р вказані до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорозького) 21 березня 1654 р подані російському царю, і царські укази до них.
Перша в історії українського народу дійсно демократична народна конституція з'явилася при Ф. Орлика на початку XVIII в. (Згадайте з курсу історії України, коли і за яких обставин П. Орлик став гетьманом України).
В конце XIII в. до н.э. весь мир этих племен по неизвестным нам причинам пришел в движение. Обитатели Северных Балкан снялись с насиженных мест и устремились на юг и восток, в соседние богатые и процветающие области, оставляя за собой развалины и пожарища. В результате этих передвижений пало Хеттское царство, Египет едва смог отбить от своих границ нападения северных племен. Отдельные группы завоевателей расселились по всем концам Средиземноморья. Ахейская Греция оказалась лишь слегка затронута этим грандиозным переселением. Но и это стало для нее смертельным ударом. Почти все дворцы серьезно пострадали, некоторые были сожжены. Погиб в огне пожара Пилосский дворец. Само место, на котором он стоял, было предано забвению. Серьезно пострадали, хотя, по-видимому, и не были захвачены, цитадели Микен и Тиринфа. Хозяйству микенских государств был нанесен непоправимый ущерб. Об этом свидетельствует быстрый упадок ремесла и торговли в районах, наиболее пострадавших от вторжения, а также резкое сокращение численности населения. Таким образом, на рубеже XIII-XII вв. микенская цивилизация перенесла страшный удар, после которого она уже не смогла оправиться. Затем пришельцы отхлынули из опустошенной страны обратно на север. В Греции остались только дорийцы и родственные им племена, непричастные к крито-микенской культуре. Они заселили почти весь Пелопоннес, часть Средней Греции. Побежденные ахейцы частью были оттеснены в суровые горные области, частью порабощены завоевателями, частью бежали из страны. На территории Эллады вновь пресеклись традиции государственности и цивилизации. Последние островки микенской культуры пришли в окончательный упадок к концу XII в. до н.э. Одной из важных причин падения ахейских государств было истощение внутренних ресурсов, растрата огромных материальных и людских резервов в результате многолетней Троянской войны и кровавых междоусобиц между отдельными ахейскими царствами и внутри правящих династий.
При невысоком уровне производства и малой величине прибавочного продукта, выколачиваемого из родовых общин, на содержание прожорливой придворной аристократии, солидного бюрократического аппарата, военной организации уходили все средства. В этих условиях дополнительные траты на разорительные войны (включая Троянскую) не могли не привести к перенапряжению внутреннего потенциала и его истощению. Также причиной быстрого крушения блестящей ахейской цивилизации стала ее внутренняя непрочность. Дворцы были только центрами потребления, расточавшими ресурсы страны. Основная масса населения жила сельскими общинами и была практически не связана с собственной государственностью. Стоили уничтожить правящую верхушку дворцовых государств, и вся пирамида микенского общества развалилась. Микенская цивилизация исчезла, наступили так называемые "тёмные века", длившиеся до сер. VIII в. до н.э. Реконструировать историю этого времени можно по данным археологии, и из поэм Гомера.
Дорийцы в основном осели на большей части Пелопоннеса - Аркадии и Ахайе, а также в Аттике и на острове Эвбея, также они поселились на о-ве Крит и Родос и в южной части Малой Азии. Ионийцы (потомки ахейцев) заселили остров Хиос, Самос и центральную часть западного побережья Малой Азии, а эолийцы (другое греческое племя) поселились на острове Лесбос и в северной части малоазиатского побережья Эгейского моря…
УКРАЇНА
12418 / Коментарів нетІсторія Конституції України
27 червня 2007 р
джерело
1 лайков128 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української государства.Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня.
Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Розглядаючи питання про конституційні права України, необхідно звернеться до видатних пам'яток правової культури України.
Ще в княжі часи, коли починалося формування феодального права, з'явилася «Руська Правда» князя Ярослава Мудрого - найважливіший юридичний пам'ятник Київської Русі. На ім'я автора це документ ще називають «Правдою Ярослава». У наступні століття цей документ доповнювався і змінювався. В даний час відомо 106 списків «Руської Правди», складених у XIII-XVII ст. Вони відображають певні етапи розвитку феодалізму в Київській Русі, включають в себе права власності, види договорів, кримінальне право.
«Руська Правда» і місцеве звичаєве (Ця інформація базується на звичаях) право були чинним законом в Литві, до складу якої входили північні і центральні українські землі. У XVI ст. тут видаються три збірки законів (1529, 1566 1588 pp.), які отримали назву Литовські статути. У них регулювалися питання кримінального права і процесу. Ці документи захищали інтереси шляхти. Литовський статут 1588 р тривалий час був чинним законом на землях України. Литовські статути були кодексом феодального права, в якому інтереси шляхти ретельно захищалися нормами цивільного і кримінального права.
Серед пам'яток правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від управління і суду феодала і користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду., Купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339г.), Який був в Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356г.); Київ (протягом 1494-1497 рр.); Станіслав (1663 г.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право отримало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів та ін.
Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р «Установи для управління губернією Всеросійської імперії» 1775 і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р Микола І скасував магдебургсоке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року в містах Західної України, які після першого поділу Польщі в 1772 р відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р
У XVII ст. Поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, який підтверджує політичну і правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа увійшли: Березневі статті (Перяславські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р вказані до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорозького) 21 березня 1654 р подані російському царю, і царські укази до них.
Перша в історії українського народу дійсно демократична народна конституція з'явилася при Ф. Орлика на початку XVIII в. (Згадайте з курсу історії України, коли і за яких обставин П. Орлик став гетьманом України).
Ахейская Греция оказалась лишь слегка затронута этим грандиозным переселением. Но и это стало для нее смертельным ударом. Почти все дворцы серьезно пострадали, некоторые были сожжены. Погиб в огне пожара Пилосский дворец. Само место, на котором он стоял, было предано забвению. Серьезно пострадали, хотя, по-видимому, и не были захвачены, цитадели Микен и Тиринфа. Хозяйству микенских государств был нанесен непоправимый ущерб. Об этом свидетельствует быстрый упадок ремесла и торговли в районах, наиболее пострадавших от вторжения, а также резкое сокращение численности населения. Таким образом, на рубеже XIII-XII вв. микенская цивилизация перенесла страшный удар, после которого она уже не смогла оправиться. Затем пришельцы отхлынули из опустошенной страны обратно на север. В Греции остались только дорийцы и родственные им племена, непричастные к крито-микенской культуре. Они заселили почти весь Пелопоннес, часть Средней Греции. Побежденные ахейцы частью были оттеснены в суровые горные области, частью порабощены завоевателями, частью бежали из страны. На территории Эллады вновь пресеклись традиции государственности и цивилизации. Последние островки микенской культуры пришли в окончательный упадок к концу XII в. до н.э. Одной из важных причин падения ахейских государств было истощение внутренних ресурсов, растрата огромных материальных и людских резервов в результате многолетней Троянской войны и кровавых междоусобиц между отдельными ахейскими царствами и внутри правящих династий.
При невысоком уровне производства и малой величине прибавочного продукта, выколачиваемого из родовых общин, на содержание прожорливой придворной аристократии, солидного бюрократического аппарата, военной организации уходили все средства. В этих условиях дополнительные траты на разорительные войны (включая Троянскую) не могли не привести к перенапряжению внутреннего потенциала и его истощению. Также причиной быстрого крушения блестящей ахейской цивилизации стала ее внутренняя непрочность.
Дворцы были только центрами потребления, расточавшими ресурсы страны. Основная масса населения жила сельскими общинами и была практически не связана с собственной государственностью. Стоили уничтожить правящую верхушку дворцовых государств, и вся пирамида микенского общества развалилась. Микенская цивилизация исчезла, наступили так называемые "тёмные века", длившиеся до сер. VIII в. до н.э. Реконструировать историю этого времени можно по данным археологии, и из поэм Гомера.
Дорийцы в основном осели на большей части Пелопоннеса - Аркадии и Ахайе, а также в Аттике и на острове Эвбея, также они поселились на о-ве Крит и Родос и в южной части Малой Азии. Ионийцы (потомки ахейцев) заселили остров Хиос, Самос и центральную часть западного побережья Малой Азии, а эолийцы (другое греческое племя) поселились на острове Лесбос и в северной части малоазиатского побережья Эгейского моря…