552 г. — Тюркский каган Бумын поднял мятеж против жужаней. Гибель государства жужаней. Образование Тюркского каганата на Алтае. Смерть Бумына. На престол сел Кара Иссык Хан.
553 г. — Смерть Кара Иссык Хана. На престол сел Мукан-каган.
554 г. — Поход Истеми-кагана на запад.
566 г. — Средняя Азия в составе Тюркского каганата.
между 567 и 571 г. — Покорение Тюркским каганатом хазар и булгар.
569 г. — Началась война с Персией.
569 г. — мир с Персией.
572 г. — Смерть Мукан-кагана. На престоле — Тобо Хан.
576 г. — Смерть Истеми-кагана.
576 г. — Смерть Тобо Хана.
581 г. — Начало кризиса в Каганате.
590 г. — Подчинение Гаочана Каганатом.
593 г. — Кризис в Каганате закончился.
603 г. — Распад Тюркского каганата на Западный и Восточный. Территория Казахстана и Средней Азии вошло в состав Западно-Тюркского каганата.
ран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).
552 г. — Тюркский каган Бумын поднял мятеж против жужаней. Гибель государства жужаней. Образование Тюркского каганата на Алтае. Смерть Бумына. На престол сел Кара Иссык Хан.
553 г. — Смерть Кара Иссык Хана. На престол сел Мукан-каган.
554 г. — Поход Истеми-кагана на запад.
566 г. — Средняя Азия в составе Тюркского каганата.
между 567 и 571 г. — Покорение Тюркским каганатом хазар и булгар.
569 г. — Началась война с Персией.
569 г. — мир с Персией.
572 г. — Смерть Мукан-кагана. На престоле — Тобо Хан.
576 г. — Смерть Истеми-кагана.
576 г. — Смерть Тобо Хана.
581 г. — Начало кризиса в Каганате.
590 г. — Подчинение Гаочана Каганатом.
593 г. — Кризис в Каганате закончился.
603 г. — Распад Тюркского каганата на Западный и Восточный. Территория Казахстана и Средней Азии вошло в состав Западно-Тюркского каганата.
Объяснение:
ран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).