Чёрная смерть или чёрный мор — вторая в истории пандемия чумы, пик которой пришёлся на 1346—1353 годы, а повторные вспышки продолжались вплоть до XIX века. Жертвами болезни стали десятки миллионов людей: по разным оценкам, от болезни погибло от 30 до 60 % населения Европы[⇨].
Распространение чумы в Европе и на Ближнем Востоке в 1346—1353 годы.
По всей вероятности, пандемия началась в Центральной или Восточной Азии[1][2][3][4][5]. В Европу, по всей вероятности, чума пришла с северного побережья Каспийского моря, откуда болезнь распространилась на большую часть Евразии и Северной Африки[6].
Инфекционным агентом была чумная палочка Yersinia pestis, что подтвердили генетические исследования останков жертв пандемии[7]; тем не менее, некоторые исследователи выдвигают альтернативные теории о природе чёрной смерти[⇨].
Неэффективность средневековой медицины и религиозных институтов в борьбе с чумой возрождению языческих культов и суеверий, гонениям на потенциальных «отравителей» и «распространителей чумного яда», а также всплеску религиозного фанатизма и религиозной нетерпимости[⇨]. Чёрная смерть оставила колоссальный след в истории Европы, наложив отпечаток на экономику, психологию, культуру и даже генетический состав населения[⇨].
Основними причинами Реформації були такі: занепад середньовічної церкви, розбещеність католицького священства, неспроможність здійснити реформу церкви. Реформаційний рух розпочався з виступу теолога М. Лютера в німецькому місті Віттенберзі, який 31 жовтня 1517 р. оприлюдний 95 тез, що були спрямовані проти торгівлі папськими індульгенціями. Рух підтримав не лише простий народ, а й усі верстви населення. Результати були значними. Перш за все, люди були звільнені від економічної експлуатації Римською курією, адже упродовж тривалого часу католицьке населення Європи змушене було забзпечувати будівництво собору Святого Петра в Римі та утримання Святого Престолу. Середньовічна теологія утратила свій авторитет і її заступила нова критична релігійна віроповчальна система.
наслідки-Реформаційний рух в цілому став переломним етапом в історії середньовічної Європи. Розпочалися антифеодальні рухи у Німеччині (Селянська війна), кальвіністські війни у Нідерландах, Франції, визвольні рухи у Швейцарії, Швеції, Шотландії, буржуазна революцію в Англії; в цих та інших країнах католицька церква втратила свій вплив. Реформація здешевила церковну організацію, надала божественної санції нормам буржуазної практики та моралі. В країнах, де перемогла Реформація, церква виявилась в більшій залежності від держави, мала меншу владу, ніж в країнах панування католицизму. Дуже важливим була поява релігійних доктрин, що послужили основою для нових теологічних систем. Протестантизм у цілому дав могутній імпульс цивілізаційному розвитку ряду європейських країн, зокрема, скандинавських. Можна сказати, що Сполучені Штати значною мірою створили дисиденти – протестанти, які втікали до Нового Світу від релігійних переслідувань у Старій Європі.
Чёрная смерть или чёрный мор — вторая в истории пандемия чумы, пик которой пришёлся на 1346—1353 годы, а повторные вспышки продолжались вплоть до XIX века. Жертвами болезни стали десятки миллионов людей: по разным оценкам, от болезни погибло от 30 до 60 % населения Европы[⇨].
Распространение чумы в Европе и на Ближнем Востоке в 1346—1353 годы.
По всей вероятности, пандемия началась в Центральной или Восточной Азии[1][2][3][4][5]. В Европу, по всей вероятности, чума пришла с северного побережья Каспийского моря, откуда болезнь распространилась на большую часть Евразии и Северной Африки[6].
Инфекционным агентом была чумная палочка Yersinia pestis, что подтвердили генетические исследования останков жертв пандемии[7]; тем не менее, некоторые исследователи выдвигают альтернативные теории о природе чёрной смерти[⇨].
Неэффективность средневековой медицины и религиозных институтов в борьбе с чумой возрождению языческих культов и суеверий, гонениям на потенциальных «отравителей» и «распространителей чумного яда», а также всплеску религиозного фанатизма и религиозной нетерпимости[⇨]. Чёрная смерть оставила колоссальный след в истории Европы, наложив отпечаток на экономику, психологию, культуру и даже генетический состав населения[⇨].
Основними причинами Реформації були такі: занепад середньовічної церкви, розбещеність католицького священства, неспроможність здійснити реформу церкви. Реформаційний рух розпочався з виступу теолога М. Лютера в німецькому місті Віттенберзі, який 31 жовтня 1517 р. оприлюдний 95 тез, що були спрямовані проти торгівлі папськими індульгенціями. Рух підтримав не лише простий народ, а й усі верстви населення. Результати були значними. Перш за все, люди були звільнені від економічної експлуатації Римською курією, адже упродовж тривалого часу католицьке населення Європи змушене було забзпечувати будівництво собору Святого Петра в Римі та утримання Святого Престолу. Середньовічна теологія утратила свій авторитет і її заступила нова критична релігійна віроповчальна система.
наслідки-Реформаційний рух в цілому став переломним етапом в історії середньовічної Європи. Розпочалися антифеодальні рухи у Німеччині (Селянська війна), кальвіністські війни у Нідерландах, Франції, визвольні рухи у Швейцарії, Швеції, Шотландії, буржуазна революцію в Англії; в цих та інших країнах католицька церква втратила свій вплив. Реформація здешевила церковну організацію, надала божественної санції нормам буржуазної практики та моралі. В країнах, де перемогла Реформація, церква виявилась в більшій залежності від держави, мала меншу владу, ніж в країнах панування католицизму. Дуже важливим була поява релігійних доктрин, що послужили основою для нових теологічних систем. Протестантизм у цілому дав могутній імпульс цивілізаційному розвитку ряду європейських країн, зокрема, скандинавських. Можна сказати, що Сполучені Штати значною мірою створили дисиденти – протестанти, які втікали до Нового Світу від релігійних переслідувань у Старій Європі.
Объяснение: