В своей книге «Теория экономического развития», изданной в 1911 году, Йозеф Шумпетер ввел различия между ростом и развитием экономики, определил сущность инноваций различных видов и классифицировал их.
Отличие между ростом и развитием Шумпетер пояснил так: "Поставьте в ряд столько почтовых карет, сколько пожелаете — железной дороги у вас при этом не получится". Экономический рост — это количественные изменения - увеличение производства и потребления одних и тех же товаров и услуг (в частности, почтовых карет) со временем. Экономическое развитие — это положительные качественные изменения, новшества в производстве, в продукции, в услугах, в управлении, в экономике в целом — то есть инновации[3].
Экономическое развитие общества представляет собой многоплановый процесс, охватывающий экономический рост, создание сектора инновационной экономики и венчурного бизнеса, структурные сдвиги в экономике, рост производительности труда и качества жизни населения. Эффективность процессов развития во многом определяется эффективностью государственного регулирования экономики, эффективностью самого государства и его институтов.
Современная концепция управления изменениями Норберта Тома[4] включает следующие составляющие регулирования и управления: экономические (например, рост или снижение налогов, вступление в ВТО, глобализация рынка и т.д.), технологические (модернизация, использование высоких технологий), политико-правовые (положительные изменения в законодательстве), социально-культурные (мораль и нравственность, культура, изменения в системе ценностей, адресная соц. поддержка), физико-экологические (климатические условия, экология).
Саймон Кузнец особо выделяет ведущую роль в процессах экономического развития человеческий капитал. Недостаток накопленного человеческого капитала, его низкое качество не позволяют стране создать следующий конкуренто технологический уклад экономики.
Відгалуженням династичної лінії Мономаховичів були Мстиславичі, волинські Ізяславичі, смоленські Ростиславичі, суздальські Юрійовичі, а також роди ярославських, ростовських, московських і тверських князів.
У середині ХІІ століття родинними володіннями представників цієї династії були Київська, Ростово-Суздальська, Смоленська, Переяславська земля і Волинь. Представники Мономаховичів вели боротьбу в першій половині ХІІ ст. із спорідненими родами Ольговичів та потомками Ізяслава Ярославича за Київське князівство та Новгород. З середини ХІІ ст., після розростання роду почались усобиці які з перемінним успіхом велись між молодшими Мономаховичами — Юрієм Долгоруким та його потомками, і Мстиславичами за участі окрім Ольговичів також і Давидовичів, рязанських та галицьких князів.
У другій половині ХІІ ст. гілкам Мономаховичів вдалось закріпитись у різних удільних князівствах Русі: Юрійовичі зберегли за собою Ростово-Суздальську землю, Ростиславичі — Смоленську, Ізяславичі — Волинь. Також різні представники цих родів правили в Переяславському князівстві та київських волостях, зокрема Овручі та на Пороссі.
Після монгольської навали потомкам Мономаха вдалось зберегти за собою більшість князівств. Галицько-Волинські Романовичі правили в південно-західній Русі до 1340 року. Ростиславичі володіли Смоленськом до 1404 року. А потомки Юрія Долгорукого змогли перетворити північно-східну Русь на сильне Велике князівство Московське у якому вони правили до свого вигасання на початку XVII ст.
В своей книге «Теория экономического развития», изданной в 1911 году, Йозеф Шумпетер ввел различия между ростом и развитием экономики, определил сущность инноваций различных видов и классифицировал их.
Отличие между ростом и развитием Шумпетер пояснил так: "Поставьте в ряд столько почтовых карет, сколько пожелаете — железной дороги у вас при этом не получится". Экономический рост — это количественные изменения - увеличение производства и потребления одних и тех же товаров и услуг (в частности, почтовых карет) со временем. Экономическое развитие — это положительные качественные изменения, новшества в производстве, в продукции, в услугах, в управлении, в экономике в целом — то есть инновации[3].
Экономическое развитие общества представляет собой многоплановый процесс, охватывающий экономический рост, создание сектора инновационной экономики и венчурного бизнеса, структурные сдвиги в экономике, рост производительности труда и качества жизни населения. Эффективность процессов развития во многом определяется эффективностью государственного регулирования экономики, эффективностью самого государства и его институтов.
Современная концепция управления изменениями Норберта Тома[4] включает следующие составляющие регулирования и управления: экономические (например, рост или снижение налогов, вступление в ВТО, глобализация рынка и т.д.), технологические (модернизация, использование высоких технологий), политико-правовые (положительные изменения в законодательстве), социально-культурные (мораль и нравственность, культура, изменения в системе ценностей, адресная соц. поддержка), физико-экологические (климатические условия, экология).
Саймон Кузнец особо выделяет ведущую роль в процессах экономического развития человеческий капитал. Недостаток накопленного человеческого капитала, его низкое качество не позволяют стране создать следующий конкуренто технологический уклад экономики.
Объяснение:
Відгалуженням династичної лінії Мономаховичів були Мстиславичі, волинські Ізяславичі, смоленські Ростиславичі, суздальські Юрійовичі, а також роди ярославських, ростовських, московських і тверських князів.
У середині ХІІ століття родинними володіннями представників цієї династії були Київська, Ростово-Суздальська, Смоленська, Переяславська земля і Волинь. Представники Мономаховичів вели боротьбу в першій половині ХІІ ст. із спорідненими родами Ольговичів та потомками Ізяслава Ярославича за Київське князівство та Новгород. З середини ХІІ ст., після розростання роду почались усобиці які з перемінним успіхом велись між молодшими Мономаховичами — Юрієм Долгоруким та його потомками, і Мстиславичами за участі окрім Ольговичів також і Давидовичів, рязанських та галицьких князів.
У другій половині ХІІ ст. гілкам Мономаховичів вдалось закріпитись у різних удільних князівствах Русі: Юрійовичі зберегли за собою Ростово-Суздальську землю, Ростиславичі — Смоленську, Ізяславичі — Волинь. Також різні представники цих родів правили в Переяславському князівстві та київських волостях, зокрема Овручі та на Пороссі.
Після монгольської навали потомкам Мономаха вдалось зберегти за собою більшість князівств. Галицько-Волинські Романовичі правили в південно-західній Русі до 1340 року. Ростиславичі володіли Смоленськом до 1404 року. А потомки Юрія Долгорукого змогли перетворити північно-східну Русь на сильне Велике князівство Московське у якому вони правили до свого вигасання на початку XVII ст.
Объяснение: