Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.
Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.
Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.
По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.
Древние Олимпийские игры - это захватывающее зрелище. Проходили они в течение 5 дней: первый и пятый дни были посвящены торжественным процессиям, жертвоприношениям и церемониям, остальные — спортивным состязаниям мужчин и мальчиков . Это были состязания в езде на колесницах, пятиборье (бег, метание копья и диска, прыжки в длину, борьба) , кулачный бой, конкурс искусств . Греческие атлеты прыгали в длину не с разбега, а с места – к тому же с камнями (позже с гантелями) в руках. В конце прыжка спортсмен отбрасывал камни резко назад: считалось, что это позволяет ему прыгнуть дальше. Подобная техника прыжка требовала хорошей координации. Метание копья и диска (со временем вместо каменного атлеты стали кидать железный диск) производилось с небольшого возвышения. При этом копье метали не на дальность, а на точность: атлет должен был поразить специальную мишень. В борьбе и боксе не было деления участников по весовым категориям, а боксерский поединок продолжался до тех пор, пока один из соперников не признавал себя побежденным или оказывался не в состоянии продолжать схватку. Во время игр перед собравшимися выступали поэты, философы, ораторы. Победители соревнований награждались венком из ветвей оливы и пользовались в Греции почётом и уважением.
Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.
Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.
Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.
По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.
я отримала за це ів
Греческие атлеты прыгали в длину не с разбега, а с места – к тому же с камнями (позже с гантелями) в руках. В конце прыжка спортсмен отбрасывал камни резко назад: считалось, что это позволяет ему прыгнуть дальше. Подобная техника прыжка требовала хорошей координации. Метание копья и диска (со временем вместо каменного атлеты стали кидать железный диск) производилось с небольшого возвышения. При этом копье метали не на дальность, а на точность: атлет должен был поразить специальную мишень. В борьбе и боксе не было деления участников по весовым категориям, а боксерский поединок продолжался до тех пор, пока один из соперников не признавал себя побежденным или оказывался не в состоянии продолжать схватку.
Во время игр перед собравшимися выступали поэты, философы, ораторы. Победители соревнований награждались венком из ветвей оливы и пользовались в Греции почётом и уважением.