Концентрация производства и капитала. Старые и новые лидерыКак вы уже знаете, бурное развитие промышленности в последние десятилетия XIX в. сопровождалось появлением новых, технически более совершенных и производительных машин, транспортных средств и т. д. Это вело к укрупнению производства.В новых отраслях промышленности (автомобильной, химической, электротехнической и др.) за относительно короткий срок был пройден путь от первых опытов в полукустарных мастерских до создания мощных предприятий.Приведём пример. В 1893 г. Г. Форд испытал свой первый изготовленный в мастерской автомобиль, который, по его признанию, «напоминал крестьянскую тележку». В 1903 г. уже было основано «Общество автомобилей Форда», в 1906 г. построено первое трёхэтажное заводское здание. К началу Первой мировой войны предприятия Форда превратились в своего рода империю с филиалами в Англии, Австралии и других странах. Здесь производилось 248 тыс. автомобилей в год.О росте автомобильного производства Г. Форда рассказывают данные таблицы. Год Площадь, занимаемая предприятием (в акрах) Числоработающих Количествофилиалов Количество выпускаемых автомобилей в год 1903 0,28 311 1 1780 1908 2,65 1908 14 6181 1911 32 4110 Нет данных 45 000 Рассмотрите приведённые в таблице данные. Какие показатели отличаются особенно заметным ростом? Как вы думаете, за счёт чего он достигался?Укрупнение предприятий, концентрация промышленного производства происходили не только вследствие развития технологий. Дело было ещё и в том, что в условиях бурного промышленного роста усиливалась конкуренция. Чтобы укрепить свои позиции в той или иной отрасли, предприятия объединялись в картели, синдикаты, тресты. Степень взаимодействия участников в этих объединениях различалась. В картелях, например, предприятия договаривались об объёме производства, рынках сбыта, ценах на однородную продукцию, но сохраняли финансовую и производственную самостоятельность. А в трестах они полностью переходили под единое управление, становились пайщиками одной компании. Цель названных объединений состояла в том, чтобы занять монопольное (единовластное, господствующее) положение в своей отрасли. Отсюда их общее название — монополии.Признанной «страной трестов» стали Соединённые Штаты Америки. В 1900 г. монопольные объединения, численно составлявшие 8% всех предприятий этой страны, выпустили 59,9% промышленной продукции, а к 1913 г.увеличили этот показатель до 80%. Крупнейшие из монополий часто распространяли свою власть сразу в нескольких отраслях, чтобы контролировать и производство, и доставку той или иной продукции. Так, нефтяной трест семейства Рокфеллеров «Стандард ойл» к началу XX в. контролировал 90% всей продукции нефти в США. Помимо нефтяных месторождений, он владел 70 тыс. км нефтепроводов, океанскими пароходами. Позже в трест вошли предприятия газовой и электротехнической промышленности, заводы по производству цветных металлов и др.Сходные явления имели место в других странах. В Германии две крупные компании — «Сименс-Гальске» и Всеобщая компания электричества (АЭГ) — производили около 2/3 продукции электротехнической промышленности, в судостроении также господствовали две компании — «Северогерманский Ллойд» и «Гамбург — Америка». В автомобильной промышленности Франции тон задавали две мощные фирмы — «Рено» и «Пежо». Наряду с концентрацией производства происходила концентрация капитала. В 1909 г. девять берлинских банков контролировали 83% всего финансового капитала страны, в это же время в Великобритании 12 банков управляли 70% всего банковского капитала.Борьба между промышленными и финансовыми монополиями шла не только за внутренние, но и за внешние рынки. Первые места по капиталовложениям за пределами своих стран в начале века занимали Великобритания и Франция. Британская буржуазия предпочитала вкладывать средства в колонии, где можно было получить большие прибыли за счёт дешёвого сырья и нещадной эксплуатации рабочей силы. Французские капиталы чаще вывозились за границу в виде займов под высокие проценты. Францию не без оснований называли «ростовщиком Европы». К началуПервой мировой войны в числе должников французских банков были Россия, Великобритания, Испания и другие государства.В начале XX в. стала особенно заметна неравномерность темпов развития в группе ведущих стран мира. США и Германия, позже вставшие на путь индустриализации, догоняли по многим экономическим показателям традиционных лидеров — Великобританию и Францию. США выдвинулись на первое место в мире по выплавке стали, добыче угля и нефти, производству электричества и выплавке меди. Германия обогнала Великобританию по производству стали и чугуна. 2.
ОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.
Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.
«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.
Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило б щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.
Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп знаті вони являли собою єдиний панівний стан.
Князь Костянтин Острозький
Наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких, котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький
ОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.
Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.
«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.
Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило б щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.
Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп знаті вони являли собою єдиний панівний стан.
Князь Костянтин Острозький
Наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких, котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький