Святі рівноапостольн тники слов'ян брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному з монастирів на горі Олімп.
Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Шотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим.
Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій.
Брати взяли на себе важкий послух — нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний б" сподобили мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який говорив мовою руською, і від нього перейняв її.
Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав за х пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду.
Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав у 863 р. Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.
Володимир Великий у культурному розвитку
По смерті Ярополка Володимир (980—1015 pp.) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель — слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.
Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.
Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з до консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти — політичний і світоглядний — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.
Християнство не було чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.
Александр II вошёл в историю как Освободитель. Именно он отменил крепостное право в России Манифестом от 19 февраля 1861 года. Причинами данного события было следующее: крепостническая система тормозила развитие капитализма в России, не хватало рабочих рук; принудительный труд крепостных был неэффективен; технико-экономическая отсталость России, необходимость модернизации экономики; постоянные угрозы крестьянских волнений; безнравственность рабского положения крестьян, протест против крепостного права передовых людей России; снижение авторитета в мире. Именно Александр II , умный, дальновидный правитель, понял все эти причины , необходимость кардинального изменения крепостнической системы, несмотря на сопротивление некоторой части высших кругов, а также многих представителей дворянства. Он сумел совершить дело, которое только начинали его предшественники, но так и не смогли завершить- он отменил крепостное право в России.
Основное содержание крестьянской реформы:
Получение крестьянами личной свободы
Выделение крестьянам наделов земли на правах пользователей земли с последующим выкупом в течение 49 лет
Размер участка земли оговаривался в уставной грамоте, которую составляли с мировых посредников, появились прирезки и отрезки.
До выкупа крестьяне оставались временнообязанными помещикам, несли феодальные повинности — барщину и оброк в качестве оплаты.
Выкуп земли осуществлялся не отдельными крестьянами, а всей общиной на основе круговой поруки.
Следствием крестьянской реформы стало следующее: Россия вступила на путь развития капиталистических рыночных отношений, реформа стала толчком для проведения последующих прогрессивных преобразований, народ получил долгожданную свободу, высоко и нравственное значение реформы. Однако были и негативные стороны: остались пережитки феодализма в виде повинностей — оброка и барщины, которые должны нести временнообязанные крестьяне, малоземелье, нищета крестьян, земля принадлежала общине, что тормозило развитие сельского хозяйства. Однако несмотря на незавершённость, крестьянская реформа была значительным шагом вперёд по пути формирования правого государства.
2.Проведение активной внешней политики.
Министерство иностранных дел при Александре II возглавлял А.М.Горчаков с 1856 г. Он считал, что вся вешняя политика должна быть направлена на дальнейшее внутренне развитие страны. Задачи внешней политики были следующие: выход России из международной изоляции, возвращение статуса великой державы, который был утрачен в связи с неудачной Крымской войной, отмена положений Парижского договора, по которому Россия не имела права держать флот на Чёрном море, необходимо было закрепить границы со странами Средней Азии и на Дальнем Востоке.
Все эти задачи решались под непосредственным руководством Горчакова А.М., талантливого дипломата, человека с независимым характером, умного, образованного, дальновидного. Он умело использовал противоречия между европейскими странами, пытаясь использовать их в интересах России, вёл осторожную внешнюю политику.
Наиболее значимыми событиями внешней политики данного периода стало: денонсация в одностороннем порядке в 1870 году Парижского договора, циркуляр А.М.Горчакова об отмене нейтрализации Чёрного моря, а на Лондонской конференции в 1871 г .- отмена ограничительных статей этого договора; присоединение с 1864 года Средней Азии, удачный Пекинский договор с Китаем в 1860 г. по которому Россия получила Приамурье и Уссурийский край; разделение сфер влияния на Курильских островах и Сахалине по трактату с Японией в 1875 году ; заключение Союза трёх императоров в 1873 году и др.
Правда, были и неудачные события во внешней политике: так, неудачно закончилась война с Турцией 1877-1878 гг. И хотя по Сан-Стефанскому миру Россия получала много территорий , однако Берлинский конгресс 1878г. отменил все положения договора. Кроме того, Россия продала Аляску в 1866 году, что тоже стало ошибкой дипломатии.
Однако в целом внешнюю политику можно оценить больше удачной, так как она носила активный характер, значительно повысился международный авторитет России, были присоединены большие территории в Средней Азии, подписаны удачные договоры с рядом стран.
Святі рівноапостольн тники слов'ян брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному з монастирів на горі Олімп.
Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Шотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим.
Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій.
Брати взяли на себе важкий послух — нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний б" сподобили мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який говорив мовою руською, і від нього перейняв її.
Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав за х пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду.
Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав у 863 р. Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.
Володимир Великий у культурному розвитку
По смерті Ярополка Володимир (980—1015 pp.) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель — слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.
Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.
Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з до консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти — політичний і світоглядний — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.
Християнство не було чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.
Объяснение:
Александр II вошёл в историю как Освободитель. Именно он отменил крепостное право в России Манифестом от 19 февраля 1861 года. Причинами данного события было следующее: крепостническая система тормозила развитие капитализма в России, не хватало рабочих рук; принудительный труд крепостных был неэффективен; технико-экономическая отсталость России, необходимость модернизации экономики; постоянные угрозы крестьянских волнений; безнравственность рабского положения крестьян, протест против крепостного права передовых людей России; снижение авторитета в мире. Именно Александр II , умный, дальновидный правитель, понял все эти причины , необходимость кардинального изменения крепостнической системы, несмотря на сопротивление некоторой части высших кругов, а также многих представителей дворянства. Он сумел совершить дело, которое только начинали его предшественники, но так и не смогли завершить- он отменил крепостное право в России.
Основное содержание крестьянской реформы:
Получение крестьянами личной свободы
Выделение крестьянам наделов земли на правах пользователей земли с последующим выкупом в течение 49 лет
Размер участка земли оговаривался в уставной грамоте, которую составляли с мировых посредников, появились прирезки и отрезки.
До выкупа крестьяне оставались временнообязанными помещикам, несли феодальные повинности — барщину и оброк в качестве оплаты.
Выкуп земли осуществлялся не отдельными крестьянами, а всей общиной на основе круговой поруки.
Следствием крестьянской реформы стало следующее: Россия вступила на путь развития капиталистических рыночных отношений, реформа стала толчком для проведения последующих прогрессивных преобразований, народ получил долгожданную свободу, высоко и нравственное значение реформы. Однако были и негативные стороны: остались пережитки феодализма в виде повинностей — оброка и барщины, которые должны нести временнообязанные крестьяне, малоземелье, нищета крестьян, земля принадлежала общине, что тормозило развитие сельского хозяйства. Однако несмотря на незавершённость, крестьянская реформа была значительным шагом вперёд по пути формирования правого государства.
2.Проведение активной внешней политики.
Министерство иностранных дел при Александре II возглавлял А.М.Горчаков с 1856 г. Он считал, что вся вешняя политика должна быть направлена на дальнейшее внутренне развитие страны. Задачи внешней политики были следующие: выход России из международной изоляции, возвращение статуса великой державы, который был утрачен в связи с неудачной Крымской войной, отмена положений Парижского договора, по которому Россия не имела права держать флот на Чёрном море, необходимо было закрепить границы со странами Средней Азии и на Дальнем Востоке.
Все эти задачи решались под непосредственным руководством Горчакова А.М., талантливого дипломата, человека с независимым характером, умного, образованного, дальновидного. Он умело использовал противоречия между европейскими странами, пытаясь использовать их в интересах России, вёл осторожную внешнюю политику.
Наиболее значимыми событиями внешней политики данного периода стало: денонсация в одностороннем порядке в 1870 году Парижского договора, циркуляр А.М.Горчакова об отмене нейтрализации Чёрного моря, а на Лондонской конференции в 1871 г .- отмена ограничительных статей этого договора; присоединение с 1864 года Средней Азии, удачный Пекинский договор с Китаем в 1860 г. по которому Россия получила Приамурье и Уссурийский край; разделение сфер влияния на Курильских островах и Сахалине по трактату с Японией в 1875 году ; заключение Союза трёх императоров в 1873 году и др.
Правда, были и неудачные события во внешней политике: так, неудачно закончилась война с Турцией 1877-1878 гг. И хотя по Сан-Стефанскому миру Россия получала много территорий , однако Берлинский конгресс 1878г. отменил все положения договора. Кроме того, Россия продала Аляску в 1866 году, что тоже стало ошибкой дипломатии.
Однако в целом внешнюю политику можно оценить больше удачной, так как она носила активный характер, значительно повысился международный авторитет России, были присоединены большие территории в Средней Азии, подписаны удачные договоры с рядом стран.