Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперіяплекала плани розширення зони свого впливу в Китаї, на Далекому Сході й отримання німецьких володінь у зоні Тихого океану. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого океану, то тут японці частково д осягли мети. Щодо далекосхідного регіону Росії, то реалізувати задумане через невдалу інтервенцію в цю країну, охоплену громадянською війною, не вдалося. За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашинґтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами. Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.
Война – это самое страшное слово во всех языках мира. Начиная с древнейших времен и по сегодняшний день, войны на Земле не прекращаются. От копий, стрел и щитов человечество пришло к самому страшному и разрушительному оружию – атомным бомбам, применение которых может уничтожить дом всего живого – планету Земля.
Но Войны не проходят сами по себе, их начинают люди. Группы, стоящие у власти, решают судьбы народов. Эти опьяненные силой и властью политики стремятся к мировому превосходству, не понимая самого простого и главного, что каждый человек на Земле любой национальности и любого цвета кожи имеет право на жизнь…
Каждый имеет право родиться, быть любимым своими близкими, расти, учиться, трудиться на благо своего народа, любить, родить и воспитывать своих детей. И пусть каждый, кто захочет взять в руки оружие, спросит у ребенка, хочет ли он войны. Дети всего мира говорят: «Нет войнам! Нет вооруженным конфликтам! Нам нужен мир! Нам нужна жизнь на Земле!»
Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперіяплекала плани розширення зони свого впливу в Китаї, на Далекому Сході й отримання німецьких володінь у зоні Тихого океану. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого океану, то тут японці частково д осягли мети. Щодо далекосхідного регіону Росії, то реалізувати задумане через невдалу інтервенцію в цю країну, охоплену громадянською війною, не вдалося. За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашинґтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами. Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.
Война – это самое страшное слово во всех языках мира. Начиная с древнейших времен и по сегодняшний день, войны на Земле не прекращаются. От копий, стрел и щитов человечество пришло к самому страшному и разрушительному оружию – атомным бомбам, применение которых может уничтожить дом всего живого – планету Земля.
Но Войны не проходят сами по себе, их начинают люди. Группы, стоящие у власти, решают судьбы народов. Эти опьяненные силой и властью политики стремятся к мировому превосходству, не понимая самого простого и главного, что каждый человек на Земле любой национальности и любого цвета кожи имеет право на жизнь…
Каждый имеет право родиться, быть любимым своими близкими, расти, учиться, трудиться на благо своего народа, любить, родить и воспитывать своих детей. И пусть каждый, кто захочет взять в руки оружие, спросит у ребенка, хочет ли он войны. Дети всего мира говорят: «Нет войнам! Нет вооруженным конфликтам! Нам нужен мир! Нам нужна жизнь на Земле!»