Франция в xvi в. представляла собой самое крупное централизованное государство в западной европе. правительство проводило политику объединения государства и длбились успеха. объединение всех провинций и областей было закончено к 30-м гг. xvi в. пережитком провинциальной раздробленности являлись сохранившиеся в отдельных областях — лангедоке, провансе, бургундии, бретани, нормандии — провинциальные штаты. они договаривались с правительством о размере налога, падавшего на провинцию, и занимались его раскладкой. поощрали рост населения: население франции составляло 15 млн. человек и превышало население любой другой страны западной европы. по уровню развития франция превосходила испанию, южную италию, скандинавские страны, но отставала от голландии и . отличился король решелье. ришелье многое сделал для укрепления абсолютизма. его идеалом было могущественное централизованное государство, в котором король пользовался бы неограниченной властью над всеми своими подданными, включая дворянство. в своем «политическом завещании» он писал: «моей первой целью было величие короля, моей второй целью — могущество » это была его политическая программа, которую он выполнил до конца. во избежании очередных восстаний, правители крепостную зависимость. также развивалась внутренняя торговля. проводилась политика протекционизма в отношении французской промышленности; ввоз иностранных промышленных изделий был ограничен; усиливавшаяся королевская власть противостояла папским притязаниям.
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу„. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ.
Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу„. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ.