У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.
Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.
У першій половині 70 — х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.
ЛІВОБЕРЕЖНЯ ГЕТЬМАНЩИНА
Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).
Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).
На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,
Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне.
На Лівобережжі існувало 10 полків, які, поділялися на сотні.
(Гадяч, Київ, Ніжин, Миргород, Лубни, Прилуки, Полтава,
Переяслав, Стародуб, Чернігів.)
До привілейонаного соціального стану належали:
Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;
Українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;
Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від духівництва — парафіяльних священиків;
Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.
Напівпривілейованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов’язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.
Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.
На Лівобережжі nочал:а формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність ісиувала у двох формах:
ранговій (тимчасовій)
приватвій (спадковій).
Рангова формувалася із царських і гетьманських старшині на час обіймання нею посад; приватна — із на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.
Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.
На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно — визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.
СЛОБОЖАНЩИНА
Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії. (252 населені пункти, 250 тис населення)
ответ: История Древнего Египта насчитывает около 40 веков и подразделяется исследователями на додинастический период (относится к финалу доисторического периода, краткий обзор которого также приводится в статье), династический период (основной этап существования египетской цивилизации протяжённостью около 27 веков), эллинистический период (синтез с греко-македонской культурой под властью династии Птолемеев), римский период (в составе древнеримского государства, как одна из важнейших провинций Римской империи). Временные границы существования древнеегипетской культуры, принятые исследователями, охватывают период с середины IV тысячелетия до н. э. до IV век н. э. Византийско-коптский период (в составе Византии) хотя и относится уже к раннему средневековью, при этом также иногда рассматривается в рамках изучения Древнего Египта. Временные границы начинаются с IV века и заканчиваются арабским завоеванием в VII веке.
Объяснение:
Древний Еги́пет название исторического региона и культуры значительной цивилизации Древнего мира, существовавшей на северо-востоке Африки вдоль нижнего течения реки Нил. Сами древние египтяне называли свою страну Та-Кемет, Та-мери, Та-уи; а копты — Ке́ми.
Объяснение:
У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.
Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.
У першій половині 70 — х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.
ЛІВОБЕРЕЖНЯ ГЕТЬМАНЩИНА
Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).
Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).
На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,
Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне.
На Лівобережжі існувало 10 полків, які, поділялися на сотні.
(Гадяч, Київ, Ніжин, Миргород, Лубни, Прилуки, Полтава,
Переяслав, Стародуб, Чернігів.)
До привілейонаного соціального стану належали:
Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;
Українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;
Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від духівництва — парафіяльних священиків;
Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.
Напівпривілейованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов’язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.
Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.
На Лівобережжі nочал:а формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність ісиувала у двох формах:
ранговій (тимчасовій)
приватвій (спадковій).
Рангова формувалася із царських і гетьманських старшині на час обіймання нею посад; приватна — із на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.
Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.
На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно — визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.
СЛОБОЖАНЩИНА
Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії. (252 населені пункти, 250 тис населення)
ответ: История Древнего Египта насчитывает около 40 веков и подразделяется исследователями на додинастический период (относится к финалу доисторического периода, краткий обзор которого также приводится в статье), династический период (основной этап существования египетской цивилизации протяжённостью около 27 веков), эллинистический период (синтез с греко-македонской культурой под властью династии Птолемеев), римский период (в составе древнеримского государства, как одна из важнейших провинций Римской империи). Временные границы существования древнеегипетской культуры, принятые исследователями, охватывают период с середины IV тысячелетия до н. э. до IV век н. э. Византийско-коптский период (в составе Византии) хотя и относится уже к раннему средневековью, при этом также иногда рассматривается в рамках изучения Древнего Египта. Временные границы начинаются с IV века и заканчиваются арабским завоеванием в VII веке.
Объяснение:
Древний Еги́пет название исторического региона и культуры значительной цивилизации Древнего мира, существовавшей на северо-востоке Африки вдоль нижнего течения реки Нил. Сами древние египтяне называли свою страну Та-Кемет, Та-мери, Та-уи; а копты — Ке́ми.