Костянтин-Василь — князь (син Острозького Костянтина), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.
В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.
Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим.
В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.
Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики.
Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл.
Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає
За похищение огня Зевс приказал Гефесту (либо Гермесу) приковать Прометея к скале Кавказских гор (в Колхиде); или в Скифии. Он был наказан за ослушание Зевсу.
Прикованный Прометей был обречён на непрекращающиеся мучения — вновь и вновь прилетавший орёл выклёвывал его печень, которая у него, бессмертного, снова отрастала. Эти муки длились в течение всего героического века, по различным античным источникам от нескольких столетий до 30 тысяч лет (по Эсхилу), пока Геракл (для упрочения своей славы) не убил стрелой орла и не освободил Прометея. Произошло это незадолго до Троянской войны.
Прометей указал Гераклу дорогу к Гесперидам. В благодарность тот убил орла стрелой из лука и убедил Зевса унять гнев. Когда Зевс освободил Прометея, он оковал у него один палец камнем от скалы и железом, с тех пор люди носят кольца. С освобождением Прометея между ним и Зевсом происходит примирение, которое, по одному из мнений, означает торжество Прометея. Есть рассказ, как Прометей пытался подкупить Харона, но безуспешно
Его жертвенник в афинской Академии Культ Прометея в Колоне. Могилы Прометея показывали в Аргосе и Опунте (хотя в Аргосе изобретателем огня считали Форонея). По некоторым данным, он стал созвездием Коленопреклонённого. Люди установили сжигать на алтарях печень жертвенных животных, чтобы боги наслаждались их печенью вместо Прометеевой.
в Образовании
Костянтин-Василь — князь (син Острозького Костянтина), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.
В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.
Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим.
В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.
Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики.
Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл.
Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає
За похищение огня Зевс приказал Гефесту (либо Гермесу) приковать Прометея к скале Кавказских гор (в Колхиде); или в Скифии. Он был наказан за ослушание Зевсу.
Прикованный Прометей был обречён на непрекращающиеся мучения — вновь и вновь прилетавший орёл выклёвывал его печень, которая у него, бессмертного, снова отрастала. Эти муки длились в течение всего героического века, по различным античным источникам от нескольких столетий до 30 тысяч лет (по Эсхилу), пока Геракл (для упрочения своей славы) не убил стрелой орла и не освободил Прометея. Произошло это незадолго до Троянской войны.
Прометей указал Гераклу дорогу к Гесперидам. В благодарность тот убил орла стрелой из лука и убедил Зевса унять гнев. Когда Зевс освободил Прометея, он оковал у него один палец камнем от скалы и железом, с тех пор люди носят кольца. С освобождением Прометея между ним и Зевсом происходит примирение, которое, по одному из мнений, означает торжество Прометея. Есть рассказ, как Прометей пытался подкупить Харона, но безуспешно
Его жертвенник в афинской Академии Культ Прометея в Колоне. Могилы Прометея показывали в Аргосе и Опунте (хотя в Аргосе изобретателем огня считали Форонея). По некоторым данным, он стал созвездием Коленопреклонённого. Люди установили сжигать на алтарях печень жертвенных животных, чтобы боги наслаждались их печенью вместо Прометеевой.