На думку радянської влади, ніхто не повинен був знати про злочини, які здійснювало вище керівництво. На початку 30-х років відбувся голодомор; проводилися масові репресії; вбивства членів вищих установ, які виставляли за хвороби чи ще щось; економіка країни була в найгіршому становищі, порівняно з країнами заходу; діяв тоталітарний режим, тим часом країни заходу перейшли до демократії та оголошували про права людей. Держава не хотіла бунту і тримала все під контролем, поки не впровадили гласність, але інформаційний потік неможливо було зупинити і все пішло не по плану.
Скіфи запам’яталися як етнос, що будував першу державу на теренах Неньки. На початку свого перебування у причорноморському степу скіфи і кіммерійці мирно співіснували і навіть створювали тимчасові військові союзи. Проте під тиском массагетів скіфи, слідом за кіммерійцями, мігрували до Передньої Азії, де завоювали значні території і створили державу Ішкуза. Однак уся військова знать скіфів була знищена за наказом мідійського царя, і народ без лідерів повернувся у причорноморські степи. Освоївшись та підкоривши місцеві племена, скіфи об’єднались у Велику Скіфію, що проіснувала до ІІІ ст. до н.е. Частина скіфів була осідлою, частина – кочівною. Геродот, відвідавши Велику Скіфію, виділив декілька видів скіфів: скіфи-кочівники, елліно-скіфи, скіфи-землероби, скіфи-орачі та царські скіфи. Останні вважали усі інші категорії своїми рабами та збирали з них та місцевого населення данину. Царські скіфи мали свого царя, проте його влада була досить обмеженою.
На початку VI ст. до н.е. перський цар Дарій І вторгнувся на територію Скіфії. Для оборони була застосована тактика “випаленої землі” та блискавичних набігів невеликими загонами. Щоб запобігти значним людським втратам, перське військо поспішно ретирувалося, хоча й не зазнало жодної нищівної поразки. З тих пір вони вважалися непереможними і були значущою військовою силою цього регіону. А все через культ воїна та військову структуру суспільства. Розквіт Великої Скіфії – IV ст. до н.е. за царювання Атея.
У ІІІ ст. до н.е. під тиском наступаючих зі сходу сарматів скіфи покидають свою територію, лишаючи собі лише південь гирла Дніпра та степовий Крим. Так з’явилася Мала Скіфія. Вона відігравала значну роль у регіоні, воюючи з грецькими полісами. Як державне та суспільне утворення Мала Скіфія проіснувала до ІІІ ст. н.е.
Скіфська культура залишила багато пам’яток. Цьому сприяли захоронення – кургани, де хоронили багатих скіфів з їх особистими речами. Знахідки вказують на те, що скіфи були видатними ювелірами. У мистецтві мали особливий «звіриний стиль».
Велика Скіфія існувала уVII-III ст. до н.е.VII ст. до н.е. - III ст. н.е.III ст. до н.е. - III ст. н.е.VIII-IV ст. до н.е. Велика Скіфія існувала з VII ст. до н.е. по III ст. до н.е., у той час як Мала Скіфія була заснована у ІІІ ст. до н.е. і розчинилася у інших державних утвореннях прадавнього Криму у ІІІ ст. н.е.
На думку радянської влади, ніхто не повинен був знати про злочини, які здійснювало вище керівництво. На початку 30-х років відбувся голодомор; проводилися масові репресії; вбивства членів вищих установ, які виставляли за хвороби чи ще щось; економіка країни була в найгіршому становищі, порівняно з країнами заходу; діяв тоталітарний режим, тим часом країни заходу перейшли до демократії та оголошували про права людей. Держава не хотіла бунту і тримала все під контролем, поки не впровадили гласність, але інформаційний потік неможливо було зупинити і все пішло не по плану.
Объяснение:
Скіфи запам’яталися як етнос, що будував першу державу на теренах Неньки. На початку свого перебування у причорноморському степу скіфи і кіммерійці мирно співіснували і навіть створювали тимчасові військові союзи. Проте під тиском массагетів скіфи, слідом за кіммерійцями, мігрували до Передньої Азії, де завоювали значні території і створили державу Ішкуза. Однак уся військова знать скіфів була знищена за наказом мідійського царя, і народ без лідерів повернувся у причорноморські степи. Освоївшись та підкоривши місцеві племена, скіфи об’єднались у Велику Скіфію, що проіснувала до ІІІ ст. до н.е. Частина скіфів була осідлою, частина – кочівною. Геродот, відвідавши Велику Скіфію, виділив декілька видів скіфів: скіфи-кочівники, елліно-скіфи, скіфи-землероби, скіфи-орачі та царські скіфи. Останні вважали усі інші категорії своїми рабами та збирали з них та місцевого населення данину. Царські скіфи мали свого царя, проте його влада була досить обмеженою.
На початку VI ст. до н.е. перський цар Дарій І вторгнувся на територію Скіфії. Для оборони була застосована тактика “випаленої землі” та блискавичних набігів невеликими загонами. Щоб запобігти значним людським втратам, перське військо поспішно ретирувалося, хоча й не зазнало жодної нищівної поразки. З тих пір вони вважалися непереможними і були значущою військовою силою цього регіону. А все через культ воїна та військову структуру суспільства. Розквіт Великої Скіфії – IV ст. до н.е. за царювання Атея.
У ІІІ ст. до н.е. під тиском наступаючих зі сходу сарматів скіфи покидають свою територію, лишаючи собі лише південь гирла Дніпра та степовий Крим. Так з’явилася Мала Скіфія. Вона відігравала значну роль у регіоні, воюючи з грецькими полісами. Як державне та суспільне утворення Мала Скіфія проіснувала до ІІІ ст. н.е.
Скіфська культура залишила багато пам’яток. Цьому сприяли захоронення – кургани, де хоронили багатих скіфів з їх особистими речами. Знахідки вказують на те, що скіфи були видатними ювелірами. У мистецтві мали особливий «звіриний стиль».
Велика Скіфія існувала уVII-III ст. до н.е.VII ст. до н.е. - III ст. н.е.III ст. до н.е. - III ст. н.е.VIII-IV ст. до н.е. Велика Скіфія існувала з VII ст. до н.е. по III ст. до н.е., у той час як Мала Скіфія була заснована у ІІІ ст. до н.е. і розчинилася у інших державних утвореннях прадавнього Криму у ІІІ ст. н.е.