Вообще, я не считаю христиан-кавказцев - кавказцами. Просто сейчас наша страна построена на православии, вот и пропагандируют христианство в наших несмышлёных умах. 96.8% населения Северного Кавказа- мусульмане! Они исконно исповедуют ислам. Ислам пришёл на Кавказ намного раньше христианства. Католичество начало проникать на Кавказ в 13-15 веках с византийскими посланниками. Был ультиматум - христианство - или полное неуважение и торговая блокада. Нормальные, по моему мнению кавказцы, оставили старую религию - ислам. А вот осетины например забыли религию дедов, и как трусы, испугавшись византийских угроз, приняли христианство. Недолго там продержался католицизм, после Кавказской войны, осетины (благодаря своей трусости и страхам) приняли православие. После завоевания турками Византии, часть осетин (опять же испугавшись более могущественной страны), приняли ислам.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.