Какая тематика произведений была у представителей устного народного творчества в XVIII веке. Найдите в тексте и выпишите их В XVIII веке особой популярностью пользовались песни-толгау, авторами которых были известные жырау — Бухар, Умбетей, Актамберды, Таттикара и др. Как известно, жырау не только певец-импровизатор, но и выразитель интересов рядовых общинников-свободных кочевников. Нередко они звание жырау сочетают с политической деятельностью. Толгау иногда исполняется как пророчество, так что в той или иной степени жырау выполняли в обществе кочевников миссию жреца, Песни-толгау полны философских раздумий о смысле жизни, гармонии мира. Только в конце XVIII веке постепенно ослабевает эта традиция, свидетельством чего является новая плеяда акынов — Котеш, Шал и др. В эпоху полного господства фольклора, к письменной можно отнести только религиозную литературу, связанную распространением в Казахстане суфизма. В Старшем жузе насчитывалось 11 племен (старшие племена — жалайыр, ошакты и дулат). В Среднем жузе 6 племен (старшее — аргын) и в Младшем жузе 3 союза племен, объединяющие всего 25 племен.
Формирование общеэтнического самосознания связано с труднейшими событиями XVIII в. Если в XVII в. в толгау Жиембета, Актамберды и других жырау фигурируют общетюркские символы единения кочевников Аташ, ногайлы, то в XVIII в. поэзии Бухар жырау впервые зафиксировано четкое этническое понятие «казах» (оплакивание смерти Богенбай батыра). Связывающей нитью племен служат не столько генеалогические отношения, сколько необходимость выживания перед лицом сильнейшей угрозы: во-первых, от джунгаров, во-вторых, от китайцев, в-третьих, от русских, Борьба за первенство в центральноазиатских степях между казахами и калмыками ведется с XV в., т.е. со времен образования Казахского ханства. В 30-х гг. XVII в. некоторым группам калмыков (торгауыты) удалось отвоевать себе территории в Поволжье и объявить о своей независимости. Небольшие калмыцкие поселения имелись также в Северном и Центральном Казахстане (севернее р.Сырасу). В конце XVII в. джунгарам удалось вытеснить казахов из Семиречья.
И таким образом в XVIII в. казахам приходилось защищать не только свою территорию, но и независимость. Захват джунгарами при-сырдарьинских городов в 1723-1725 гг. принудил многие племена признать сюзеренство Джунгарии (Старший и отчасти Средний жузы). Только смерть Галдан Церена в 1745 г. освободила казахов от опеки Джунгарии. В дальнейшем казахам самим пришлось нести роль Джунгарии в Центральной Азии, именно этим объясняются походы казахов в Киргизию, Коканд, Алтай, Хиву и т.д. Вместе с тем, шансы казахов на укрепление своего государства были ограничены.
Текст адаптирован. https://www.kazportal.kz/kultura-kazahstana-v-xviii-veke/
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
1) Освобождение русских земель от ордынской зависимости.
В 1480 г. произошло стояние на р. Угре против хана Ахмата, в результате которого Руси удалось освободиться от татаро-монгольского ига.
Итог:
Россия перестала платить дань Золотой Орде.
2) Борьба с Литвой.
Приоритетным направлением во внешней политике в период правления Ивана 3 была борьба с Литвой. Многие мелкие владельцы земель перешли на службу от литовского князя к московскому, что привело к войне с Литвой в 1500 г., несмотря на то, что правителем Литвы был зять Ивана. Поражение литовских войск позволило присоединить к Москве Черниговские и Смоленские земли. В 1503 г. Великий князь заключил перемирие с Литвой на 6 лет. Одним из пунктов мирного договора было обложение данью Ливонского ордена за город Юрьев. Предложение о вечном мире российским правителем было отклонено, так как под литовской зависимостью оставались ещё Киев и Смоленск.
Итог:
Присоединение Чернигово-северских земель. Получение дани с Ливонского ордена.
3) Взаимодействие с Крымским ханством.
В 1472 году был заключен русско-крымский союз, по которому были обозначены общие вражеские страны. В 1482 г. крымские войска разорили южную Русь, что существенно снизило бое Литовского княжества.
Итог:
Крым – союзник России.
4) Отношения с Казанским ханством.
Иван III стремился подчинить Москве и Казанское государство. Было предпринято два военных похода (1467 г., 1469 г.) на Казань. В итоге в 1470 г. с Казанским ханством был заключен мир, и установлены вассальные отношения. В 1487 г. великий князь совершил успешный поход на Казань и посадил на престол хана Махмет-Аминя, послушно восседающего последующие 17 лет.
Итог:
Установлен контроль над Казанским ханством.